Замість передмови
…Літо 1990 року. Тоді Дмитро Іванович Макосій,нині голова Ренійської райдержадміністрації та депутат Одеської облради, був молодим, бойовим головою колгоспу «Пограничник» у Ренійському районі. До речі, одним з перших керівників, обраних демократичним шляхом. А я була молодою і не менш бойовою журналісткою. І ось одного разу найшла коса на камінь.
Овочівницькі ланки із «Пограничника» запросили мене засвідчити, що керівник не хоче давати колгоспникам повну самостійність. То були часи, коли КПРС ще залишалася головною політичною силою, але вже оголосили перебудову і гласність. Ми, журналісти, першими підхопили нові прапори: «Колгоспник не бачить кінцевих результатів своєї праці», «Необхідно впроваджувати бригадний підряд» тощо.
Якби тоді на польовому стані, де пройшли жваві дебати щодо умов впровадження орендних відносин, з’явився гість із майбутнього і розповів нам про те, чим обернуться через 20 років реформи в АПК взагалі й у колгоспі «Пограничник» зокрема... Що колгоспу не буде. Ферми не буде. І самі овочівницькі ланки зникнуть...
На круги свої
Біографії Дмитра Івановича мають позаздрити багато сучасних політиків: він починав кар’єру зоотехніком на фермі колгоспу «Пограничник». При Макосії вона була однією із найкращих у районі: тут утримувалися сотні бичків на відгодівлі, від кожної корови одержували по 11-12 літрів молока на день. Колгосп виробляв десятки тонн олії й сотні тонн молока.
– Майже 20 років я пропрацював в Орлівці й виїхав з Ренійського району у 1998 році, будучи на посаді заступника голови райдержадміністрації – поїхав до Києва, навчатися, – розповідає Дмитро Іванович про себе за останню дюжину років. – Так, мені було 43 роки, коли я вступив до академії держуправління при Президентові України. Я сидів в аудиторії з дітьми, яким було 20 – 25 років. Ректор Якубовський Олексій Петрович мене називав на ім’я по батькові й пишався тим, що я набрався сміливості стати студентом у такому віці. Здобувши другу освіту, я був призначений головою райдержадміністрації в Татарбунарському районі. Тоді кадрова політика працювала чітко. Коли ж Президентом України став В. Ющенко, він одразу ж розігнав підготовлених, навчених державою, досвідчених керівників. Понабирали до влади тих, хто на Майдані пиріжки смажив. Але я не залишився без роботи – у Комінтернівському районі мене обрали головою райради. Під час виборів 2010 року я ще раз одержав підтримку – мене знову, втретє поспіль, обрали депутатом Одеської обласної ради.
Доки Д.І. Макосій по цеглинці вибудовував свою кар’єру, ферму, де він починав молодим фахівцем, по цеглинці розбирали – залишилися від виробничого об’єкта руїни.
– Якщо чесно, одержавши пропозицію очолити Ренійський район, я довго не погоджувався, тому що знав ситуацію. Я залишив у колгоспі «Пограничник» стільки, скільки сьогодні не виробляє увесь Ренійський район. І мене це зачепило за живе – чому так?
– За результатами обласного рейтингу за 2010 рік Ренійський район опинився на 26-му, останньому, місці. Візьмемо колись квітуче село Котловину: із 940 будинків стоять пусткою 154, тобто 16%. Торік до першого класу тут пішли лише 14 дітлахів. І це при тому, що Котловина цілком газифікована, тут нещодавно відкрито нову амбулаторію, працює чудова триповерхова школа. У селі ж Орлівці, де пройшла молодість Д. Макосія, занедбаний кожен десятий будинок...
– Ще десять років тому в районі було близько 7,7 тисячі школярів, зараз – 4 тисячі, – наводить статистичні дані керівник. – А приміщення кінотеатру «Комсомолець» переустатковано під нічний клуб зі стриптизом...
Ці й багато інших фактів, що свідчать про катастрофічний стан справ, Д.І. Макосій навів на зустрічі з активом району. Один із присутніх на цьому форумі керівників, який «пережив» не одного голову адміністрації, сказав, що давно не чув такого докладного аналізу (Макосій доповідав дві години) і серйозних програмних заяв.
«Продавали, руйнували,
обдурювали людей...»
Після зустрічі з активом ми попросили нового голову Ренійської райдержадміністрації дати інтерв’ю нашій газеті, зупинившись докладніше на проблемах агропромислового комплексу.
– Дмитре Івановичу, у кожному районі є занедбані будинки, поступово зникають цілі села. І на те є причини як об’єктивні, так і суб’єктивні. Хотілося б, щоб Ви зупинилися на останніх.
– Ренійський район був і залишається аграрним, незважаючи на те, як працює порт, – десять мільйонів тонн перевантажує на рік чи, як сьогодні, півтора мільйона. Ренійський район унікальний – тут лише 7 сіл. Так, приїхати сюди, за 300 кілометрів від Одеси, охочих дуже мало – легше дістатися до Біляївки. Але відлуння Майдану докотилася й до Рені. Я вважаю, що з горе-демократів треба запитати. Я – не прихильник жорстоких заходів, але кожен повинен відповідати за свої вчинки. Не треба всі лиха списувати на реформи і політику. Є купка людей, які під виглядом реформ просто грабували. Продавали, руйнували, обдурювали людей. Слово «реформа» – англійське, і означає поліпшення життя людей. Якщо ми щось реформуємо, то повинні зробити більше й краще. А якщо, реформуючи, руйнуємо все й киваємо на когось, це неправильно. У Ренійському районі 34 тисячі гектарів ріллі, на цих землях виробляється у 8 – 10 разів менше продукції, ніж 10 – 20 років тому. Я вважаю, що зіграв роль саме суб’єктивний чинник. Подивіться: в Арцизькому, Саратському, Болградському і багатьох інших районах збереглися сільгосппідприємства. Керівники зуміли зорієнтуватися в нових умовах і ефективно господарюють. Сьогодні ці села живуть, там споруджуються нові тваринницькі комплекси. І старі зберегли, якось використовують у виробничому процесі. А в Ренійському районі? Є хоч одна нова ферма? Де старі? Тільки в селі Новосільському зуміли зберегти тваринництво. Але в деяких інших селах під виглядом того, що майно розпаюється, а пайовики – люди пенсійного віку, а деякі пішли з життя, усе зруйнували. Візьмемо силосні ями – там же були бетонні плити. Знаєте, скільки сьогодні коштує одна така плита? Зруйнували, розпродали.
– Ви стверджуєте, що це робили керівники на місцях?
– Так, керівники на місцях. Наприклад, візьмемо Орлівку. Був трактор Т-100 на ходу – продали на металобрухт. Він би працював ще 10 років! Чому ми боїмося говорити про подібні факти? Чому правоохоронні органи ними не займаються? І це теж – той самий суб’єктивний чинник. Проїдемо по селах – де склади? Гаражі? Ґрунтообробна техніка? Комбайни? Все це просто розтринькали. Хтось за це повинен нести відповідальність.
У селі Нагірному був міцний колгосп – роздрібнили на 5-6 господарств. Результати?.. Свої «царки» з’явилися в Орлівці. Якби господарями були, а то ані колективу, ані технології, просто працюють на себе.
– Люди повинні бути ініціативнішими. Знову ж поставимо за приклад Новосільське: багато хто побудував у городах теплиці, одержують по кілька врожаїв на рік. Є чого повчитися у сусідів. Наприклад, у жителів села Криничного, що в Болградському районі, які вирощують цибулю-сівок. Словом, люди виходять зі становища. А в Ренійському районі? Чому опустили руки?
– Позабирали у людей земельні паї. Добрий господар на 3 гектарах паю навіть у несприятливих умовах збирає мінімум 3 тонни зерна. Тобто із трьох гектарів – 9 тонн. Половину віднімемо на витрати, залишається 4-5 тонн. Він «відстібне» дідусеві й бабусі, які створювали цей колгосп, по 200 кг зерна або тонну соломи... Хіба це – справедливо? І люди ще укладають із цими горе-фермерами договори? Кажуть, райдержадміністрація й сільські ради не мають права втручатися. Там, де добре, де налагоджено виробництво, де порядок, я втручатися не буду. Але там, де в наявності порушення закону і безгосподарність, я обов’язково втручатимуся. Хотів би, щоб і сільські голови не стояли осторонь. Вони відповідають за усе, що робиться на території села, зокрема й за раціональне використання землі та водних ресурсів.
– Ви сприятимете кадровим змінам?
– Так. У нас Президент звітує перед виборцями – чому в селах керівники не звітують?
– Я запитувала себе, але не знайшла відповіді: чому в Ренійському районі одержують зерна по 16 центнерів з гектара, а в Кілійському – по 32 центнери?
– Гадаю, вони 16 центнерів з гектара тільки показують, решту ховають. По-перше, бабусь обманюють, мовляв, усе на вашому паї згоріло, по-друге, ухиляються від податків. Це – обдурювання людей, злодійство і шахрайство. У Ренійському і Кілійському районах клімат і земля однакові, ставлення – різне.
– Управління агропромислового розвитку райдержадміністрації могло впливати на цю ситуацію?
– Я маю великі претензії до цього управління. Кажуть, не можемо втручатися. Якщо є колектив, зарплата, добра рентабельність, влада зазвичай не повинна заважати. Але якщо я бачу елементарні порушення? Якщо щороку сіють соняшник і ріпак, порушують сівозміну? Шановні, ви нераціонально використовуєте землю. Є закон, є Земельний кодекс. Управління агропромислового розвитку пустило все на самоплив. І, мені здається, ті люди, які сиділи в моєму нинішньому кріслі, повинні були втручатися у цей процес і запитувати. Візьмемо статистику виробництва в Ренійському районі м’яса і молока. Виявляється, 80% вироблено в особистих селянських господарствах. Шановні, це – не береться до уваги! Ми самі себе обдурюємо. Те, що утримують люди на подвір’ях, – це особиста справа кожного господаря. Ось у Комінтернівському районі, наприклад, побудовано фабрику на мільйон голів птиці, де працюють 450 чоловік. Взяли землю у людей в оренду, вирощують зернові, переробляють на комбікорми, виробляють м’ясо, яйце.
– На зустрічі з активом району Ви порушили проблему рибовидобутку. На озері Ялпуг господарює асоціація «Перлина Бессарабії», при цьому вона не зареєстрована на території району – з усіма наслідками, що випливають звідси. Не секрет, що створював цю асоціацію особисто губернатор, на той час Іван Плачков – хто ж з місцевих керівників міг йому суперечити?
– А треба було суперечити. Треба! Ось його немає при владі, а проблема залишилася. У Ренійському районі – 33 тисячі гектарів водних угідь, на яких збагачується десяток людей. Візьмемо ЗАТ «Аква», що працює на озері Кагул: заборгованість щодо зарплатні – 920 тисяч, перед Пенсійним фондом – 1,5 мільйона! Я розумію, що за кожною фірмою стоять «великі» люди. Але я – гарант виконання законів і Указів Президента на території Ренійського району і зобов’язаний вимагати, щоб господарська діяльність була за законом.
Тут роль правоохоронних органів велика. А Ви знаєте про останній випадок...
– Ви маєте на увазі нещодавнє затримання начальника Ренійського райвідділу міліції та ще одного офіцера при одержанні хабара в розмірі 3 тисяч доларів?
– Так. Мені цими днями кажуть: «Дмитре Івановичу, це пов’язують із Вашим приходом». А, можливо, і так?.. Чому слова «контрабанда», «наркотики» вже увійшли в побут? Посіяли горох – виросли коноплі... Угруповання якісь...
– Були випадки в Ренійському районі, коли в посівах кукурудзи вирощували коноплі – і ніхто не був покараний. Газета «Одеські вісті» писала про це.
– Не покарані, отже, можна. Отже, хтось захищає, хтось допомагає.
На завершення хочу сказати: у нас один порятунок – виробництво. Якщо говорити про сільське господарство, то, безумовно, воно повинно одержати підтримку від держави – як це відбувається в розвинених країнах. Але багато чого залежить від нас самих.
* * *
…Події літа 1990 року – початок перебудови і гласності – залишилися на сторінках районної газети, які вже пожовкли від часу. Тоді Дмитро Іванович Макосій, нині голова Ренійської райдержадміністрації і депутат Одеської облради, був молодим і бойовим головою колгоспу «Пограничник».
– А я Вас пам’ятаю... – сказав на прощання новий керівник Ренійського району.
– Ще б пак: я Вас критикувала в районній газеті...
Через 20 років я запитую себе: хто був правий? Голова, який прагнув зберегти єдине господарство, чітко налагоджений виробничий механізм? Чи журналіст, який підтримує перші паростки селянської самостійності й приватновласницьких настроїв? У тому-то, напевно, і лихо, що ми всі занадто захопилися вибором, протистоянням ідей і боротьбою. Тому й нагадує сьогодні Ренійський район поле боротьби...
