«Вчителька перша моя», «Друга мама» – ці написи на старих шкільних фотографіях знайомі багатьом із нас. Справді, вчителька, яка нас, таких несміливих, трішки наляканих, вперше привела до класу, поступово ставала дуже близькою людиною, майже мамою. І не таємниця, що цей педагог асоціюється у нас винятково з миловидною жінкою з добрими очима, лагідною посмішкою, приємним голосом. А от школярів початкових класів навчально-виховного комплексу № 310 м. Одеси навчає молодий та енергійний педагог Олексій Меружанович Смолинський.
Олексій – один з небагатьох представників сильної половини, який вирішив присвятити своє життя вихованню та навчанню маленьких школярів. По закінченні дев’яти класів вступив спочатку до верстатобудівного технікуму, а потім до Одеського педагогічного коледжу. У школі молодому вчителеві О. Смолинському довірили класне керівництво. І він одразу зрозумів – завоювати цю аудиторію буде нелегко. Тому з самого початку Олексій шукав нових способів подання навчального матеріалу.
– У початкових класах діти зовсім маленькі, сконцентрувати і довго втримувати їхню увагу на чомусь одному досить складно, – ділиться Олексій Меружанович. – Крім того, такі предмети, як «Я і Україна», математика та інші викладаються з величезною кількістю наочних матеріалів. А великі яскраві плакати – справа дорога. Мені подумалося, що мультимедійна дошка допоможе значно зменшити ці витрати.
Олексій Смолинський сам змайстрував дошку. А проектор і комп’ютер придбали коштом школи, добре що адміністрація навчального закладу вітала подібні вдосконалення.
На канікулах молодий учитель створював пізнавальні відеоролики для своїх учнів. Не відчуваючи великої любові до письмово-облікового боку роботи, він розробив електронні журнали, календарні плани та мультимедійні уроки.
За кілька років викладання Олексій Меружанович вивів свою формулу учнівської слухняності та поваги.
– Головне – не дорослішати. Тобто зростати як педагог, але залишатися на рівні свідомості дитини. Проте спілкуватися увесь час на рівних, на мій погляд, теж не можна. Тому на уроках я, насамперед, учитель, а після дзвінка – друг.
Своїх дітей Олексій Меружанович планує виховувати так само: лояльно, дослухаючись до думки дитини, пояснюючи та аргументуючи кожну дію. А поки власних нащадків немає – практикує педагогічні прийоми на племінникові:
– Часто пояснюю складну тему, намагаючись навести незвичайні приклади, щоб він сам побажав докопатися до істини.
Не таємниця, що заробітна плата працівників освіти у нашій країні невелика. І прогодувати сім’ю на неї практично неможливо. Що ж робити, якщо глава сім’ї – учитель? Невже кидати улюблену справу, дітей?
– Поки у мене немає власної сім’ї, то немає на що скаржитися. А коли з’явиться – шукатиму допоміжних варіантів. Наприклад, можна давати приватні уроки. Крім того, у мене є захоплення, які також можуть поліпшити матеріальне становище. Колись я займався ландшафтним дизайном, флористикою. Працював у дитячому кафе, виступаючи у ролі кота Гарфілда. А що ж вдієш? Але дітей я не полишу.
Дивно, як змінюються пріоритети. Комусь для вступу до педколеджу вистачає аргументу, що там на тридцять дівчат – один хлопець, якому, міркують хитруни, адміністрація буде дуже рада. А от мій співрозмовник захоплено говорить про виховання дітей, витрачає довгоочікувану відпустку на вдосконалення комп’ютерної програми для своїх підопічних, ходить з ними на прогулянки. І на запитання: «Учитель – це чоловіча професія?», гордо відповідає:
– Безперечно! Споконвіку у Стародавній Греції, Римі дітей навчали винятково чоловіки. Саме тому і далі вдосконалюватимуся у цьому напрямі.
– Ну, а дівчата?
– А дівчата – потім.
