В Україні влада делегує частину своїх повноважень органам місцевого самоврядування, тим самим останні є не тільки захисниками інтересів місцевої громади, але й агентами держави у виконанні її повноважень на місцях. Місцева влада, поряд із власними повноваженнями, реалізує делеговані державою повноваження у сфері держуправління, освіти, охорони здоров’я, соціального захисту, культури і спорту тощо. Для цього держава передає місцевим органам влади бюджетні ресурси у вигляді закріплених за місцевими бюджетами загальнодержавних податків та зборів, а також трансфертів з державного бюджету. У 2010 році такі ресурси у місцевих бюджетах становили понад 85 відс. від загальної суми отриманих ними доходів.
Відповідно, держава має відстежувати, як органи місцевого самоврядування забезпечують використання цих коштів на реалізацію державної політики в усіх сферах життєдіяльності громади, та контролювати дотримання фінансового законодавства на місцях з метою недопущення обставин, за яких наслідки місцевого господарювання можуть перетворитися на надважкі і для місцевих громад, і суспільства в цілому.
Світова практика такого контролю свідчить, що за місцевими бюджетами наглядають як органи урядового фінансового контролю, так і державного зовнішнього фінансового контролю. Нині вищі органи фінансового контролю майже 20 держав світу мають повноваження на здійснення контролю за органами місцевого самоврядування. Серед них Австрія, Бельгія, Болгарія, Грузія, Італія, Латвія, Польща, Росія, Словаччина, Угорщина.
За стандартами INTOSAI, зовнішньому аудиту в особі ВОФК підлягають всі публічні фінанси. Адже оцінка ефективності використання державних ресурсів в умовах гострого дефіциту державного бюджету потребує саме незалежного контролю. Незалежного як від органів місцевого самоврядування, які розраховують потребу в обсягах трансфертів, так і уряду, який здебільшого визначає, скільки і кому надати таких коштів.
Сьогодні в Україні такий масштабний контроль здійснюють лише органи державної контрольно-ревізійної служби, які представляють виконавчу владу. Служби внутрішнього аудиту на рівні місцевого самоврядування не створені. Отже, принципи незалежності, об’єктивності й прозорості при фінансових перевірках використання коштів місцевих бюджетів забезпечуються частково.
Водночас у проекті Національної стратегії щодо запобігання та протидії корупції на 2011 – 2014 роки йдеться про необхідність розширення повноважень зовнішнього незалежного аудитора – Рахункової палати – щодо контролю за органами місцевої влади для охоплення всіх видів їх діяльності. Положення Конституції України і ратифікованих в Україні актів міжнародних організацій дозволяють Рахунковій палаті здійснювати зовнішній контроль за виконанням місцевих бюджетів у частині делегованих повноважень. Такі повноваження Рахункової палати Конституційний Суд України визнав конституційними ще у 2000 році.
Згідно з Бюджетним кодексом України 2001 року (стаття 110), Рахункова палата мала повноваження щодо контролю за «використанням бюджетних коштів у частині фінансування повноважень місцевих державних адміністрацій та делегованих місцевому самоврядуванню повноважень органів виконавчої влади по доходах і видатках». Однак на сьогодні у Міністерстві фінансів України існує позиція щодо недопущення Рахункової палати до здійснення незалежного аудиту місцевих бюджетів. Тобто, фактично з боку зацікавлених відомчих кіл не враховується конституційне право громадян на отримання незалежної, об’єктивної, достовірної інформації про стан управління фінансами місцевих громад та результати діяльності органів місцевої влади.
Рахункова палата вважає правомірним і доцільним додатково унормувати зазначене законодавче поле і доповнити ч. 1 ст. 110 Бюджетного кодексу України в редакції від 08.07.2010 № 2456 положенням щодо повноважень Рахункової палати здійснювати незалежний фінансовий контроль за використанням коштів місцевих бюджетів на здійснення видатків, які визначені функціями держави і передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню.
