Напередодні Дня підводного флоту в Одеській міській раді ветеранів відбулося засідання тематичного круглого столу, присвяченого 35-річчю легендарної «кругосвітки» двох радянських атомних субмарин. У далекому 1976 році два АПЧ – ракетний і торпедний, маючи на борті ядерну зброю, з екіпажами по сто з лишком військових моряків, протягом 70 днів пройшли 40 тисяч кілометрів без спливання у повній бойовій готовності.
Розповідь командира одного з цих АПЧ, Героя Радянського Союзу, капітана першого рангу у відставці Валентина Соколова справила на його колег незабутнє враження.
Спроби Валентина Євгеновича знайти архівні документи, які свідчать про подвиг радянських моряків, не увінчалися успіхом. В ті часи не рекомендувалося робити будь-які записи у службових обставинах, а тим більше при виконанні секретного завдання, але молодий офіцер вів щоденник. Багато записів із цих зошитів, що потерлися від часу, увійшли до його мемуарів «Подводные мили», «Подо льдами Арктики».
– Скільки небезпек чатувало на радянських підводників під час трансатлантичного походу! – згадує Соколов. – Підступні айсберги могли розчавити підчовен, як консервну банку, та й сама техніка ховала в собі серйозну загрозу для життя екіпажу. Вже практично наприкінці шляху через коротке замикання були знеструмлені обидва атомні реактори човна. Зазвичай некерований човен проходить робочу глибину 400 метрів, а на 500 метрах корпус розривається. Ніхто не панікував, але якесь заціпеніння настало – знали, що до цього американські підчовни теж так загинули. І ось, коли човен вже пішов на 300 – 350 метрів, раптом запрацювала турбіна і навіть без моїх команд човен почав підніматися.
Ситуацію, виявляється, врятували дев’ятнадцятирічні молоді моряки. Вони змогли вручну запустити реактор.
Втім, траплялися в поході й курйози. Досі для Соколова залишається загадкою, як на борт субмарини, що готувалася до трансатлантичного переходу в обставинах найсуворішої таємниці, зміг проникнути понадштатний «заєць» – морячок? Лише на третю добу після початку переходу особіст привів його до командира. Щупленький морячок – перволітка викликав зрозумілий гнів у командира АПЧ. «Я ладен був у цю мить буквально розірвати цього «нелегала», відправити його за борт».
Виявилося, хлопчина дуже хотів потрапити до бойового походу, але коли б це сталося? Як виявилося, матрос Менлібаєв буквально за декілька годин до відходу корабля умовив свого земляка-вартового пропустити його до човна. Там і сховався у центральному відсіку. Два дні хлопець нічого не їв. «Заєць» сказав, що вміє готувати торти. Так і призначили його до кінця походу в помічники до кока.
Завдання уряду закінчилося на базі ВМФ у Петропавловську-Камчатському. Екіпажу, серед них і Менлібаєву, надали заслужену відпустку. Валентину Соколову та ще чотирьом учасникам походу в травні 1976 року було присвоєно звання Героїв Радянського Союзу.
