7 травня 1917 року. Одеса. Не встигли влягтися мітингові пристрасті, пов’язані з першотравневою маніфестацією, як пронеслися чутки, що через наше місто з острова Березань буде перевезено прах легендарного лейтенанта П.П. Шмідта і трьох матросів з крейсера «Очаків». Інформація підтвердилася. Вшанування останків відбулося саме того дня.
Ось як ці події тоді описували одеські газети: «Знову вулиці міста були заповнені цікавими одеситами. В Одеському порту зібралися представники усіх партій і комітетів зі своїми прапорами. На Платонівському молу вишикувалися почесні варти. Був присутній начальник військового округу генерал Ебелов, начальник штабу генерал Маркс, чини управи, Громадського комітету і Ради робітничих депутатів. О першій годині дня до молу причалює колишній румунський крейсер «Принцеса Марія», який зустрічають під звуки «Коль славен». Прах батька супроводжував його син Є.П. Шмідт. Біля трапу з’являється генерал Ебелов. Процесія з порту рушила Польським узвозом, вулицями Поліцейською, Пушкінською, Троїцькою, Новосельською, Карангозовою (Толстого – авт.) до Преображенського собору». На всьому шляху проходження процесії «стояли шпалерами» солдати, матроси, юнкери, кадети, вихованці школи прапорщиків. Майже через кожні два квартали розташовувалися «оркестри військової музики». Хор півчих Чорноморського флоту безперервно чергувався з декількома оркестрами, що йшли за процесією. За труною з останками П.П. Шмідта йшли син і племінниця п. Полянська. Далі несли труни з останками матросів, за якими йшли колона офіцерів і окремі військові частини. Замикали жалобний хід делегації усіх Рад, комітетів і багатьох міських установ. Процесія розтяглася на кілька кварталів. Над цією масою людей маяли сотні червоних і чорних прапорів. Виділялися жалобні транспаранти з написами: «Вічна пам’ять лейтенантові Шмідту», «Борцеві за волю народу», «Хай живе революційна Росія»…
Багато балконів і ліхтарів на шляху проходження процесії були «декоровані траурними стрічками». Після короткої панахиди у соборі процесія повернулася до порту, де відбувся мітинг. Промовці закликали зробити все, щоб перемогти ворога. Промови закінчувалися словом «клянемося», якому вторила багатотисячна юрба. На мітингу виступив і представник Петроградської Ради робітничих депутатів. О 18 годині крейсер «Принцеса Марія» під спів «Вічної пам’яті» і звуки оркестру відчалив від Платонівського молу і взяв курс на Севастополь. Син лейтенанта Шмідта Євген передав через газету «Одеські новини» такий привіт одеситам: «Вітаю вільних громадян вільної Одеси. Хай не буде серед нас ані буржуїв, ані пролетарів, але вільні великі сини могутньої великої країни».
Мені дуже хотілося одержати фотодокументи описуваних подій. І от він, його величність випадок: дізнаюся, що вони зберігаються у племінниці одеського краєзнавця Є.Є. Запорожченка, який, до речі, установив точну адресу родини Шмідтів – Стурдзівський пров.,17. І ось я на порозі будинку на Затишній вулиці. Мені відчиняє двері жінка, у якій я впізнаю свою викладачку органічної хімії Одеського технологічного інституту харчової промисловості Ірину Валеріанівну Арешидзе. Вона дістає справді безцінну теку з акуратно складеними матеріалами. Перед вами, шановні читачі, унікальна фотографія (у почесній варті сам Є.Є. Запорожченко) і листівка того часу.
Перед розстрілом П.П. Шмідт написав: «У моїй справі було багато помилок, але моя смерть усе довершить, і тоді, увінчана стратою, вона стане бездоганною і досконалою… Пройдуть роки, забудуться наші імена, але ту бойову силу, яка приєдналася до «Очакова» і тим самим залишилася вірною народу й присязі, імена цих 10 суден флоту не забудуть, і вони назавжди залишаться в літописах народу… У такий час державного хаосу, коли в країні так усе поплуталося, не можна керуватися статтями закону, потрібно шукати інших спільних, усім народом визнаних визначень злочинного й незлочинного. У такий час, щоб залишатися законним, доводиться зраджувати присягу, доводиться порушувати закони. Не злочинець я, якщо мої прагнення поділяє увесь народ і не суперечать присязі, навпаки, спираються на неї. Не злочинець я, якщо у моїх діях не бачить злочину весь 100-мільйонний народ…У дні важкої боротьби народу за право на життя, що сьогодні в очах влади є злочином, завтра приймається як заслуга перед батьківщиною. У ці дні випробування є один закон – закон вірності своєму народу».
Ось таке непросте зізнання. Дозволю собі повернутися до питання установлення погруддя П.П. Шмідту, який був урятований працівниками музею К.Г. Паустовського, де зараз і перебуває. Варіантів багато, але більш підходящого місця, ніж у ніші стіни будинку, де народився лейтенант-бунтівник, поки що немає.
