130 років тому одеська влада винесла ухвалу спорудити пам’ятник О.С. Пушкіну. Приводом для цього послужило встановлення пам’ятника у Москві. Планувалося, що до 50-річчя загибелі поета з пам’ятником встигнуть. Потрібно було зібрати кошти, знайти гідних виконавців робіт.
За свідченнями сучасників поета, найдовше засланий вільнодумець жив у будинку Отона. Це на Дерибасівській, напроти Ришельєвського ліцею. Будинок не зберігся. Олександр Сергійович поселився там після подорожі до Бендер.
У Молдавії поет зустрічався із 135-річним українським козаком Миколою Іскрою. Той ще добре пам’ятав Полтавську битву. Разом із козаком-довгожителем Пушкін відвідав село Варницю, де спочатку був похований український гетьман Іван Мазепа, що не зумів вирвати з рук Петра І незалежність України. Старий довго розповідав поетові про шведського короля Карла ХІІ, генерального писаря Пилипа Орлика. Уже тоді Олександр Сергійович виношував «українську тему», яка невдовзі була втілена у поемі «Полтава».
З будинком Отона пов’язана робота поета над розділами віршованого роману «Євгеній Онєгін».
Уранці Олександр Сергійович ходив прогулятися до моря.
І нас з вами на Приморський бульвар покликали його рядки:
Бывало, пушка зоревая
Лишь только грянет с корабля,
С крутого берега сбегая,
Уж к морю отправляюсь я.
Приморського бульвару за часів Пушкіна ще не було. Поруч з невеликим тоді портом білів Купальний берег. До берега крутим урвищем збігала стежина.
Йдучи на прогулянку до моря, поет нібито щоразу вітався з молоденьким платаном. Цей платан – росте й по сьогодні. Але, мені здається, це просто легенда. Доводилося переглядати фотознімки часів спорудження пам’ятника Пушкіну в Одесі. Усі деревця довкола однакові на зріст.
Кошти на спорудження пам’ятника збиралися серед одеситів за підписними аркушами. Трудовий люд, – робітники, службовці, інтелігенція, – активно вносив пожертви із свого скромного бюджету. А от заможні громадяни не дуже поспішали. Бувало й так, що ідея встановлення пам’ятника оспівувачеві декабристів не зустрічала співчуття.
Минав час, а необхідну суму зібрати не вдавалося. У жовтні 1886 року комісія щодо спорудження пам’ятника склала свої повноваження. До справи приступило Слов’янське товариство. Керівники товариства обходили з підписними аркушами найвідоміших можновладців. Вони дуже неохоче діставали гроші зі своїх гаманців. Проте ніхто вже не міг перешкодити спорудженню пам’ятника.
Щоправда, суми, необхідної для відливання з бронзи скульптури Пушкіна на повен зріст, не вистачило. Довелося обмежитися погруддям поета. Не встигли і з терміном – пам’ятник було відкрито із запізненням на рік.
На п’єдесталі пам’ятника викарбувані слова:
«А.С. Пушкину – граждане Одессы».
Автори проекту пам’ятника – архітектор Х.К. Васильєв, скульптор Ж.А. Полонська.
Живучи в Одесі, Пушкін побував у багатьох українських містах і селах, цікавився побутом, звичаями, усною народною творчістю. Дослідники не без підстав стверджують, що перебування на Україні прискорило знайомство українського читача з творчістю засланця. Твори Пушкіна розповсюджувалися в оригіналах, а в 30-ті роки ХІХ століття з’явилися перші переклади. У подальшому часі слід згадати переклади Михайла Старицького, Павла Грабовського, Івана Франка.
У ХХ столітті було видано двотомник Олександра Сергійовича Пушкіна українською мовою під редакцією Максима Рильського, Павла Тичини, Миколи Терещенка. Перекладали Пушкіна і Микола Бажан, і Володимир Сосюра, і Андрій Малишко, і Дмитро Білоус, інші відомі майстри слова.
Українські літературознавці, письменники, видавці присвячують свої роботи, вірші, прозу Олександрові Пушкіну. Зокрема, одеському періоду життя та діяльності співця волі та дружби між народами присвячуються тематичні збірки. Початок було покладено одеським книжковим видавництвом у 1949 році. Кілька разів тішила читачів добре ілюстрована збірка «Одеський рік Пушкіна».
