Чи буває сьогодні, що на виступи преси часто немає належної реакції з боку тих, від кого залежить розв’язання проблем, порушуваних журналістами, що саме редакція газети стає мало не останньою інстанцією в боротьбі за справедливість? Буває, і скоріше – на жаль, ніж на вдоволення цим! На підтвердження наведемо в авторському викладі лист Бориса Івановича Галайка з Біляївки, надісланий до «Одеських вістей».
«Жалоба
К Вам обращается житель города Беляевка, ветеран труда, относящийся к категории дети войны. Я 37 лет проработал врачом Беляевской ЦРБ, из которых 19 лет – главным врачом Беляевского района. Под моим руководством осуществлено строительство Беляевской Центральной районной больницы на 350 коек. Трижды я избирался депутатом Одесского областного совета.
Суть моей жалобы: в 2006 году я обратился в Одесский институт «Дипросат» по поводу изготовления акта о приватизации земельного участка по адресу: Одесская область, город Беляевка, ул. Гагарина, 49, о чем свидетельствует квитанция от 15.06.2006 года. По неизвестным мне причинам изготовление документации затянулось на 5 лет. 27.04.2011 г. мне позвонили из «Дипросат проекта» и поставили в известность, что «Держ Ком Зем» не может выдать мне акт о приватизации земельного участка, так как на номер моего дома (Одесская обл., город Беляевка, ул. Гагарина, 49) зарегистрирован другой участок, на другого владельца. На мое обращение в горсовет, «Держ Ком Зем», «Дипросат проект» о случившейся вопиющей ситуации мне ответить никто не может. По всей видимости, был расчет на то, что, узнав об этом, я просто умру, так как я пожилой и больной человек, живу с кардиостимулятором в сердце.
Рассчитывать на помощь вышеперечисленных организаций после моих обращений нет смысла, и я обращаюсь к Вам с большой просьбой о помощи и восстановлении нарушенных законов и справедливости».
Вельмишановний Борисе Івановичу та інші наші читачі, що стикаються з подібними ситуаціями, публікуючи цей лист, ми розраховуємо на відповідну реакцію тих посадовців, від яких залежить розв'язання земельних питань без бюрократичних зволікань, бездушного ставлення до людей і стягування непомірно високих сплат за оформлення дозвільних документів. А то виходить так, що Голова уряду Микола Янович Азаров говорить про необхідність спрощення дозвільної системи, а на місцях перебувають чиновники, які прагнуть полегшити своє життя за рахунок ускладнення існування громадян, що звертаються до них із конкретними проханнями. Мені, шановний Борисе Івановичу, теж довелося скуштувати «земельного пирога». Десь двадцять років тому, після того, як вірою та правдою відслужив понад тридцять років Вітчизні в лавах її Збройних сил, одержав земельну ділянку – близько п'яти соток, а трохи пізніше ще таку ж за кілометр від першої (спочатку начальство пошкодувало дати відразу десять соток, а потім начебто розщедрилося). Прийшов час, і я одержав єдиний держакт на ці два «клаптики» колись полігонної землі. А після цього київські «раціоналізатори» почали впроваджувати в життя свої кабінетні придумки. Спочатку сполохали людей необхідністю міняти кольори держактів, а потім – суворою вимогою одержувати кадастрові номери, прозвані в народі кастрованими. На перший погляд намір добрий – навести лад у земельному господарстві. Але скажіть, навіщо лякати людей, що мають на підставі вже отриманих держактів п'ять чи десять соток землі, тим, що без кадастрового номера вони не зможуть продати їх або передати в спадщину? Про це годиться інформувати тих, хто, подібно до зарозумілого «народного обранця» Лозинського прихватизував сотні, десятки, а то й тисячі гектарів, обгородив їх парканами та віддав під нагляд власних охоронців. Ось вони нехай би й одержували не один кадастровий номер на величезну площу колишньої загальнонародної землі, що впала на них манною з неба, а на кожні десять соток. Бо вони щосили торгують земельними ділянками й за відсутності відповідного закону.
Коли я спробував вирішити кадастрове питання, то переконався – державі до мене й діла немає. Вона передала свої повноваження в приватні руки. Докази? У Комінтернівському, переглянувши мої документи, відіслали до Одеси на Космонавтів, 36, де дислокується Головне управління Держкомзему в Одеській області. Там мені поспівчували й порадили звернутися до приватної компанії, яка має ліцензію на виготовлення технічної документації із землевпорядкування. Я віддав перевагу замість названої компанії іншій із тими ж повноваженнями – «Ін-Агро». Там зустріли люб'язно. Але коли перелічили інстанції, якими треба побігати по всілякі довідки й назвали суми, які треба заплатити за виконані роботи, довелося засмутитися. Ну навіщо, скажіть, платити близько трьох тисяч гривень за обмірювання неповних п'яти соток, коли все вже з точністю до метра, якщо не сантиметра, враховано у виданому мені на законних підставах державному акті? Чи не знущання це?
Але кимось цілеспрямовано вирішено, щоб ті, що не мають змоги оплатити послуги за видання кадастрового номера, втратили земельну ділянку, бо без нього не мають права ні на її продаж, дарування, ні на передання у спадщину. Кому дістанеться вивільнювана таким чином земля, не важко здогадатися. Звичайно ж, усякого роду махінаторам, що наживаються на людському горі. На підтвердження такого припущення пошлюся на слова віце-прем'єр-міністра – міністра соціальної політики Сергія Тігіпка, сказані під час недавнього національного семінару журналістів регіональних ЗМІ: «Основна проблема сьогодні – корупція на всіх рівнях… Тому влада повинна бути відвертою з людьми. Показати, що вона – влада, і звичайні громадяни – одне солідарне суспільство».
Надію на справедливість у таких, як Ви, шановний Борисе Івановичу, породжує той факт, що голова обласної ради Микола Володимирович Пундик та голова обласної державної адміністрації Едуард Леонідович Матвійчук узяли під особистий контроль роботу з оформлення та видання держактів на землю. Причому для фронтовиків документи оформляються безкоштовно. Сподіваймося, що й у ситуації, про яку Ви розповіли в листі, запанує справедливість.
