Учительці німецької мови з Ізмаїла Ларисі Семенівні Киселевич, щоб вижити у 90ті, доводилося працювати не тільки у школі та університеті, але й провадити екскурсії для іноземців. Якось вона познайомилася з капітаном Вальтером Бауером з Австрії. Він виявився мислячою і небайдужою людиною. У колі його численних громадських справ – доля дітлахів, позбавлених батьківського піклування і нагляду.
Бауер і Киселевич виявилися однодумцями. Ларису ніколи не залишало байдужою важке дитинство малолітніх земляків – і як педагога, і як громадянина. Вальтер розповів, що співпрацює з Міжнародною благодійною організацією «Карітас» (у перекладі – «Любов і Милосердя»), чим може, допомагає знедоленим дітям. Центральний офіс «Каритаса» розташований у Відні.
Через якийсь час Ларисі Семенівні зателефонували з австрійської столиці. Координатор проектів по Східній Європі пані Маріон Файк запропонувала співпрацю...
Коли 14 років тому перед будинком Киселевичів зупинилася величезна хура з гуманітарною допомогою, подумалося – мрії наяву. Не знала ще тоді Лариса Семенівна, що боротися доведеться не тільки із замурзаними личками, очима, каламутними від парів клею, горілки та сигарет, з небажанням навчатися, брати участь у громадському житті, з цинізмом, лихослів'ям, втечами. Посилки через кордон привернули увагу людей, досить далеких від любові до дітей і милосердя… Знадобився не один рік, щоб очистити ряди організації від нечесних і випадкових працівників.
Разом зі своїми активістами та міліцією Лариса Киселевич їздила по найбільш злачних місцях Ізмаїла та Ізмаїльського району. Розмовляла з підлітками, переконувала у тому, що пропоноване нею буде значно краще, ніж те, що у них зараз є. Дітей просто саджали у машину і відвозили до притулку, де одразу годували гарячою їжею, вкладали у ліжка з білосніжною білизною. І все одно, не всі приживалися одразу.
«Та облиш ти їх, не переживай! Вони вже великі! Перечитай Марка Твена, – говорили їй тоді. – Підлітки самі обрали для себе такий шлях. Це особливий типаж – діти свободи. Згадай Геккельберрі Фінна. Він же не захотів жити з доброю вдовою. Бочка зпід оселедців, брудний, порваний одяг і можливість робити, що хочеться і як хочеться – ось стихія, таких як Гек…».
– А чому вони так хочуть? – запитувала опонентів Киселевич. І сама ж відповідала:
– Тому, що немає порядку і ніколи його не було у їхньому коротенькому житті. Вони навіть не знають, що це таке. Отож, безладдя, руїна буде тривати, і у всьому, у головах, насамперед. Отже, їм потрібна допомога. Стане краще – замисляться про майбутнє.
Буквально з руїн громадські працівники Фонду на чолі з Ларисою Семенівною відроджували будинок дитячого садка у селі Броска, який належав колись міцному колгоспу «Авангард». Придумали своєму дитячому закладу привабливу назву – «Затишок».
Із засобів пересування у президента Фонду тоді були велосипед, до Одеси – поїзд. В обласному центрі, як мінімум, доводилося бувати раз на тиждень. Контроль був суворим: сантиметра площі не вистачає – забирайте дитину. Не належить! І край… Тому облаштовували «Затишок» дуже ґрунтовно і скрупульозно.
Не шкодуючи сил і часу, реалізує проект «Підтримка сімей з дітьмиінвалідами, незаможних родин і сиріт», опікуючи їх прямо як свята матінка Тереза, соціальний працівник Тетяна Іванівна Гавлицька.
На годинник увечері мама Лариса, як називає її малеча, поглядає вкрай рідко: 14 років тому впряглася в шалений ритм роботи, з тих пір цьому правилу не зраджує.
Щоб дітям можна було максимально швидше допомогти, стало зручніше їхнім опікунам, а за сантиметр площі більше не «карали», керівник Фонду разом з юристом Галиною Семенівною Баскаковою, менеджером Тетяною Анатоліївною Іващук попрацювали над новим Статутом організації. Тепер вона називається «Благодійний фонд «Бессарабія». Але основний принцип незмінний: головний герой – його Величність Дитина, яка потрапила у скрутну ситуацію.
Л.С. Киселевич з вдячністю говорить про постійну підтримку Благодійного фонду з боку Ізмаїльської районної держадміністрації, районної ради, сільської ради Броски, багатьох громадських організацій, підприємств. Народний депутат України Юрій Борисович Крук стояв біля самих витоків створення притулку, і всі 14 років він – хресний батько дітлахів!
Зараз діти у «Затишок», за новим Статутом – Центр соціальнопсихологічної реабілітації, надходять не після рейдів, не безпосередньо з вулиці, а через органи опіки. Велику роботу з дітьми провадять Дитячий благодійний фонд на чолі з легендарною Євдокією Михайлівною Масленниковою, Фонд багатодітних сімей «Надія» під керівництвом Світлани Петрівни Мойсеєнко, педагоги ізмаїльських шкіл, дитячих садків, притулку.
Усю себе присвячує дітям керівник естетичної роботи Ольга Вікторівна Завальнюк, соціальний працівник Людмила Костянтинівна Кеніг, Віра Федорівна Лепська, заслужений працівник культури Олена Георгіївна Фірсова, музичний керівник Олександр Сергійович Копчик, Єлизавета Кирилівна Фомичова, кухар Тетяна Миколаївна Надельниченко.
У Святому Письмі говориться, що добро повинно бути всеосяжним. Доброчесна людина – як Сонце, випромінює тепло своєї душі на всіх. Саме до таких людей належать Лариса Семенівна Киселевич та її колегиоднодумці.
