– Коли я прийшов сюди, ситуація була, без перебільшення, катастрофічною. У підприємства накопичилося різних боргів на суму близько 10 мільйонів гривень. Зокрема, по четвертій вежі офсетного друку, взятій ще в докризовому 2007 році в лізинг. Купували її за однією ціною (у доларах, адже вона, як і решта нашого устаткування – імпортна), а розраховуватися з певного етапу довелося за курсом удвічі вищим. Плюс штрафні санкції банку. Одне слово, було від чого схопитися за голову…
Це – фрагмент розмови з директором Одеського обласного комунального підприємства «Видавництво «Чорномор’я» Володимиром Носачем, яка відбулася цими днями з приводу присудження ООКП першого місця в національній презентаційнорейтинговій програмі «Діловий імідж України. Визнання року2010».
З одного боку нічого дивного в цьому немає. Адже «Чорномор’я» – найстарший потужний поліграфічний комбінат на півдні країни, який здійснює новітні редакційнодизайнерські розробки, друк газет, журналів, книг, брошур, різних бланків, етикеток, проспектів тощо. Тут видаються майже всі місцеві газети, а також періодика з інших регіонів України і навіть з Києва. Виробничі потужності підприємства складають дві ротаційні офсетні друковані машини – News LineS30 із двома вежами «4+4» і «2+1», фальцапаратом та трьома рулонними зарядками, а також Manugraph City Line Expess35 із двома вежами «4+4», трьома фальцапаратами та двома рулонними зарядками. Видавництво має також у своєму розпорядженні листові офсетні друкарські машини, цілий комплекс післядрукового обладнання. Не вдаючись до інших подробиць комплектації та реконструкції, проведені останнім часом, можемо констатувати, що підприємство стало єдиним у регіоні, устаткованим потужностями подібного класу для виробництва різної поліграфічної продукції. Але це, повторимося, з одного боку.
А з іншого – боргова яма, у якій опинилося «Чорномор’я» на початок 2010 року. Саме тоді його й очолив Володимир Іванович Носач – розумний менеджер, думаючий та діючий посучасному, виходячи з реальних економічних передумов.
– Я в ті дні пояснив колективу, що всі більшменш «вільні» гроші, усі ресурси буде спрямовано на погашення цих величезних боргів перед банками, – згадує директор. – Іншого виходу просто не було. Не можна працювати спокійно чекаючи удару ножем в спину у вигляді оголошення комбінату банкрутом з наступним опечатуванням майна та продажем з молотка.
А продавати було що: 25 тисяч квадратних метрів корисних площ, унікальне сучасне устаткування, земля, на якій розташовано видавництво та багато чого іншого. Тобто, такий велет – не окремий індивід, який може на певний час «залягти», «сховатися» від кредиторів. Що стосується лізингової угоди по четвертій вежі, то вона була укладена попередніми керівниками простотаки на кабальних умовах: під 40 (!) відсотків річних. Але, як говорять, що було, то було… Розрахувалося протягом року «Чорномор’я» і за лізинговими зобов’язаннями, і за іншими боргами. Навіть незважаючи на те, що криза майже загасила рекламний ринок і удвічі понизила газетні тиражі. А багато газет взагалі припинили існування. Ті ж що вижили, потихеньку почали видряповуватися, виходити на докризовий рівень.
Друкарські комплекси сусідніх областей (Миколаївської, Кіровоградської, Вінницької, Херсонської), щоб вижити й закріпитися на ринку, почали демпінгувати. Одеські ж поліграфісти запропонували замовникам, за гнучкого підходу до цін, швидке та якісне виконання замовлень. І не втратили за час кризи жодного свого клієнта. Крім того, активно почали працювати з пакувальною продукцією. До їхньої традиційної клієнтури додалася низка підприємств. Наприклад, один з лідерів промислового виробництва регіону – завод «Одескабель», консервні виробництва харчової промисловості. А це забезпечило додаткові фінансові надходження, до речі, не менші, ніж від видання газет. Задіяно було й багато інших напрацювань, спрямованих на стабілізацію фінансового стану ООКП.
Але головна заслуга в тому, що «Чорномор’я» за підсумками минулого року стало рейтинговим лідером у своїй галузі, належить трудовому колективу, вважає Володимир Носач.
– В Одесі ніколи не було й нині немає навчального закладу, який готує, наприклад, основу нашого виробництва – друкарів. Та ще таких, які відповідали б вимогам сьогоднішнього комп’ютеризованого процесу. Є такі в Києві та у Львові. Але, скажіть мені, хто сьогодні поїде працювати до іншого міста, якщо там, де вивчився й живе фахівець, такої роботи теж достатньо? Питання, як на теперішній час, погодьтеся, риторичне. Тому вихід один – готувати власними силами. Слава Богу, в нас є кому це робити, адже досвідченими фахівцями, дійсно майстрами своєї справи, та ще й відданими підприємству, як рідній матері (і це, повірте, не гучні слова), ми дорожимо. Дуже дорожимо. Завдяки їм і тримаємося, і зміну готуємо, і в перспективу впевнено дивимося. Навчаємо молодих хлопців. Працюємо в цьому напрямі методом відсіювання. Залишаються лише ті, хто справді переймається любов’ю до сучасної друкарської, поліграфічної справи. А вона сама по собі, та ще при комп’ютерних технологіях, стає усе цікавішою. Тут молодій людині важливо усвідомити, втім, як і в будьякій іншій професії, ким ти прагнеш стати: майстром чи машиною для заробітку грошей?
За останній рік від нас практично ніхто не пішов геть. І це – найцінніше! А завдання керівництва – забезпечувати людям з кожним місяцем, роком кращі заробітки, уникаючи при цьому всіляких боргових ям. Лише завдяки такій лінії ми зупинили плинність кадрів.
Взагалі ж ми живемо в епоху, яка не терпить зволікань, навпаки – вимагає швидкого реагування, оперативних та правильних рішень. Задрімав, заспокоївся трохи – втратив замовника. Тому і йде до нас клієнт, що намагаємося робити усе швидко, якісно, знаходячи взаємовигідні рішення і не затягуючи процесу: від підписання договору про надання послуги до виконання замовлення.
