Цими днями в Україні відзначаються дві героїчні та трагічні дати, пов’язані з народновизвольною війною 1648 – 1654 рр. під проводом гетьмана Богдана Хмельницького: 360та річниця битви під Берестечком і 362га річниця битви під Збаражем.
Наприкінці червня – на початку липня 1649 року відбулася битва між українським та польським військами під Збаражем на Тернопільщині. А два роки по тому, знову жтаки наприкінці червня – на початку липня, армії Хмельницького і польського короля Яна ІІ Казимира зійшлися на прю поблизу Берестечка на Волині. Обидві ці масштабні стратегічні операції схожі між собою. В обох гігантських за тодішніми масштабами битвах брали участь до 300 тисяч військ – по 150 тисяч з кожної сторони. В обох випадках союзниками українських козаків виступали кримські татари (близько 50 тисяч кіннотників хана ІсламГірея). У бойових лавах польського королівського війська налічувалося приблизно стільки ж німецьких лицарів та найманців з інших країн Західної Європи. Обидва рази, обираючи вдалу тактику оперативних дій, військо Хмельницького заволодівало стратегічною ініціативою і створювало реальну загрозу захоплення в полон усього генералітету супротивника, як це було під Жовтими Водами, Корсунем і Пилявцями, а у двох конкретних випадках – ще й короля Речі Посполитої Яна ІІ Казимира. В обох баталіях, як під Збаражем, так і під Берестечком, у моменти вирішальних дій татари, підкуплені польськими емісарами, раптом знімали свою кінноту і оголювали фланги Богданового війська. В результаті під Збаражем виникла загроза оточення козаків, а під Берестечком їх таки було оточено й загнано у болота. В останньому випадку кримчаки, покидаючи поле бою, ще й взяли у полон Хмельницького, лишивши військо без головнокомандувача. І лише відвага, холоднокровність, розсудливість полковників Джеджалія, Гладкого та Богуна дали можливість врятувати більшу частину війська, вивівши його з оточення.
Обидві битви, що увійшли в історію як зразки великих зрад, закінчилися підписанням мирних угод (Зборівської та Білоцерківської) – важких і принизливих для повсталої України.
Скажімо, Зборівський мир скорочував козацький реєстр до 40 тисяч, а козацька держава обмежовувалася Київським, Чернігівським та Брацлавським воєводствами з власною адміністрацією, судовою системою, основою яких був полковий поділ. Польським військам заборонялося перебувати на цій території. У той же час Волинь, Поділля і Полісся залишалися за Польщею. Гетьман України у своє підпорядкування отримав місто Чигирин. Козакам поверталися усі їхні права і вольності. Питання про ліквідацію уніатської церкви передавалося на вирішення польського сейму. Православний київський митрополит діставав місце у польському сенаті. Усім учасникам українопольської війни оголошувалося помилування. Разом з тим селяни, що не потрапили до реєстру, мали повернутися по своїх селах, а польським панам поверталися землі в Україні. Останнє викликало нову хвилю спротиву й повстань проти польської шляхти.
Згідно з Білоцерківським договором на українських землях взагалі відновлювалась польська влада, а гетьманові лишалося тільки Київське воєводство. Козацький реєстр скорочувався з 40 до 20 тисяч. Шляхта поверталася до своїх маєтків. Ті козаки, що не потрапили до нового реєстру, мусили повертатися під владу поляків. Україна позбавлялася права прямих дипломатичних відносин з іншими державами, зобов’язувалася розірвати союз із Кримським ханством.
Цей кабальний для українського народу договір, укладений 18 вересня 1651 року, втратив свою силу менше ніж через рік, коли Богдан Хмельницький відновив війну з Польщею. Боротьба тривала…
