«Російський театр для мене почався з «Одруження» Гоголя і вистави «Остання зупинка», де грає Юлія Скарга! Вона так накриває залу своєю енергетикою, просто царює на сцені! Байдужих немає! Другу відпустку присвячую виставам з Юлею і чекаю наступного року, щоб прилетіти до благословенної Одеси і відвідати Російський театр. Це свято!!»
Тетяна Володимирівна (ПетропавловськКамчатський)
«Дивовижна, гротескова, має комічну чарівність, у той же час трагічна, драматична, феноменальна акторська природа!»
Кулькіна Юлія
(СанктПетербург)
«Бачила Юлію на сцені – супер! Гідна дочка своїх батьків і чудова людина».
Ольга (Німеччина)
Це відгуки глядачів в інтернеті про одну із найпопулярніших і найулюбленіших одеською публікою акторок Одеського академічного російського драматичного театру, заслужену артистку України Юлію Скаргу, яка цими днями відзначила свій ювілей. Юлія народилася в театральній родині. Мама – Альбіна Василівна Скарга і батько Борис Ілліч Зайденберг – були блискучими акторами. Цю ж професію обрав і брат Юлії Геннадій, заслужений артист України, один із провідних акторів Одеського російського театру. Напередодні акторка зустрілася з журналістами «ОВ».
Коли вирішила стати акторкою? Напевно, ще в дитинстві. У мене любов до театру передалася з молоком матері. Із двох років батьки брали мене із собою на репетиції й на вистави. Я зростала в цій атмосфері, бачила життя театру зсередини, і взагалі не уявляла собі, що можна займатися чимось іншим. А у випускному класі, надивившись на мамині сльози, на болісні нічні репетиції, задумалася: «Чи потрібно мені це?» У перший рік я взагалі вирішила нікуди не вступати. Тоді батько запропонував мені попрацювати – і влаштував мене на завод радіальносвердлильних верстатів. Мене оформили комплектувальницею, але працювала я друкаркою. Спеціально навіть курси закінчила. Друкувала швидко, адже не даремно музикою багато років займалася – швидкість пальчиків була натренованою. Але незабаром прийшла якась перевірка на завод, і в результаті мене з теплого відділу перевели в холодний цех, де я майже рік пропрацювала табельницею. Я зрозуміла, що таке зарплата, що таке вставати удосвіта. Та й «потусувалася» з робітничим класом. А потім батько запропонував всетаки вступати до театрального. Мама була категорично проти, вважаючи, що це, поперше, «невдячна професія», а подруге, що я занадто боязка – «навіть пісеньку на ранку в дитячому садку соромилася проспівати й ховалася за спини інших дітей». Проте, я поїхала до Москви. Вступила тільки з третього разу. А до того два сезони пропрацювала в ТЮГу, куди батько відвів мене після першого провалу на вступних у ВДІК. Там я пройшла добру акторську школу. У ТЮГу я почала «чути» глядача. У школі я поводилася добре. Але ось навчалася погано. Мені не давалися точні науки.
Вуз навчив мене основам професії. Навчатися було нескладно. Я була навіть у десятці найкращих студентів, хоча не прагнула бути найкращою, просто мені все вдавалося… Після закінчення інституту, у 1986 році, повернулася до Одеси. І мене взяли в трупу Одеського російського театру, де ще працювали мої батьки. Відверто кажучи, вони й стали моїми головними педагогами. Пам’ятаю, батько сказав тоді: «Закінчити інститут – ще не означає стати акторкою. На тебе чекає шостий, сьомий курс… Навчатися, дорога моя, доведеться усе життя. Як тільки ти почнеш пишатися, що акторка, яка вже відбулася, і задереш ніс – усе, ти закінчишся як акторка. Справжні майстри сцени ніколи не заспокоюються. Вони, доживши до сивини, не перестають щось для себе і у собі відкривати. Артист не може показати одразу всю свою «стелю».
Одного разу мама побачила мене у виставі «Убивство справа сімейна». Режисером був мій брат, з яким, до речі сказати, у нас чудові творчі взаємини. Він тоді увів мене на роль 45річної старої діви. А до цього батько поставив виставу «Марія Стюарт». Роль Марії мені давалася важко… І коли мама побачила мене в ролі старої діви в «Убивстві», вона сказала: «Зараз ти вже могла б зіграти Марію Стюарт». А потім вона додала таку фразу, від якої я просто ойкнула: «А ти знаєш, ти мене переграла. Я так не грала ніколи». «Не може бути, мамо», – відповіла їй я…. адже вона була геніальною акторкою. У Брянському театрі, де починали грати батьки, Альбіна Скарга просто сяяла. Глядачі ходили саме на неї, а молодого актора Бориса Зайденберга спочатку особливо не виділяли…
Головне, гадаю, для актора важливо навчитися фіксувати той образ і ті напрацювання, які в репетиційному процесі йому вдалися. Однак часто буває, що актор, вдало зігравши прем’єру, потім втрачає фіксацію. Цим страждають переважно молоді актори. І ще важлива впізнаваність створеного образу. Серед нас ходять свахи, хабалки, гертруди. Мені якось після вистави «Одруження», де я грала сваху, сказали: «Ну, ви точно як наша сусідка». Це був найбільший комплімент для мене.
А ще, мені здається, молодь відрізняється від нашого покоління лінощами, недопитливістю, передчасною самовпевненістю. У молодості я не соромилася підходити до більш досвідчених партнерів, запитувати, коли щось по ролі було незрозуміло. Просила пояснити, допомогти. Тому підтримую ідею тих, хто вважає, що при театрі було б зовсім непогано відродити студії. Щоб старші, найбільш досвідчені актори могли передавати свій досвід молодим. Це буде справжня наступність поколінь.
P.S.У свій день народження Юлія Скарга зіграла у виставі «Остання зупинка». По закінченні театрального дійства іменинницю привітали колеги та шанувальники її таланту. Також акторка одержала цінний подарунок – наручний годинник від голови Одеської облдержадміністрації Едуарда Матвійчука, який вручив начальник управління культури та туризму ОДА Владислав Станков.
