Про Китай сьогодні багато сперечаються, намагаючись зрозуміти, у чому ж полягають таємниці його небачених успіхів в економіці. Наші земляки, яким випало попрацювати в навчальних закладах Китаю, звертають увагу на особливості менталітету і культури, характерів і поведінки. Саме у специфічних рисах китайців вони вбачають основну розгадку успішності країни, що стрімко виходить на провідні позиції у світі. Пропонуємо вам нотатки із щоденника, який вела під час своєї роботи в Китаї у 2010 році викладачка Південноукраїнського педагогічного університету С.В. Форманова. Це кілька цікавих фактів практично без коментарів.
Звичка до чистоти
Я, як героїня Віри Алентової з кінофільму «Москва сльозам не вірить», ненавиджу брудне взуття. Для мене показником охайності є саме чистота одягу для ніг. Нехай вона буде старенькою, але неодмінно чистою. Особливо це стосується чоловіків. Якщо у чоловіка брудні черевики, то він не заслуговує на мою увагу. Я не зустрічала жодного китайця або китаянку, у яких би було брудне взуття. Складається враження, що їхні черевики щойно з крамниці, навіть якщо йшов дощ або сипав сніг.
У ресторанах при вході, на сходах, постелені килимки, щоб можна було витерти ноги. Неодмінно подають вологі рушники або серветки, щоб витерти руки. Палички приносять запечатані, тобто одноразові. Потім їх викидають. У дамських кімнатах є мило, серветки, паперові рушники.
Гуляючи, я не бачила, щоб перехожі кидали сміття під ноги. У них стоять симпатичні урни у вигляді грибівмухоморів. Знаєте, просто кортить туди щось викинути. Одного разу в супермаркеті ми їли солодкі ласощі. Залишилася обгортка, я не знала, що з нею робити, тому що урни ніде не бачила. Моя супутниця взяла обгортку і віддала продавчині відділу, повз який ми проходили. У нас таке можете уявити?
Щодня дорогою через парк до університету разом зі мною йшли студенти. І я жодного разу ще не бачила, щоб вони кинули сміття на дорогу. Якщо воно є, то вони підійдуть до урни і викинуть. Усередині університету урни теж стоять на відстані 5 метрів одна від іншої.
Університетський рай
Мене вразив і приємно здивував такий факт: я привезла із собою хороший підручник із російської мови і 2 СDдиски. Напередодні нього взяли, щоб зробити ксерокс. Так от, наступного дня черговий приніс 10 примірників копійованого підручника, переплетеного в книжку, і 20 СDдисків. Їх роздали кожному студентові. Я запитала, стільки коштувала копія, мені відповіли, що університет усе робить безкоштовно.
Позаздрила їм білою заздрістю, що вони мають таке чудове студентське містечко. Воно дуже велике, либонь, як наш парк Перемоги, причому з натуральним ландшафтом. Там дуже багато будівель, як виявилося, це гуртожитки. Я спробувала порахувати, але збилася з ліку. Будинків 20 по 6 – 9 поверхів. На території академмістечка є пральня, 4 перукарні, переговірний пункт, 4 їдальні, де можна не тільки поїсти, але й купити готову їжу або напівфабрикати, 4 крамниці, 2 стадіони і ще внутрішні спортивні зали. Є спортзала для викладачів, де вони безкоштовно можуть займатися на тренажерах, ходити до басейну, грати у волейбол, баскетбол, теніс, бадмінтон. Біля навчальних корпусів розташовані крамнички та спортивне знаряддя. Це невеликі металеві споруди, спочатку, я думала, що це майданчики для дітей (до речі, такі у них є в кожному житловому кварталі).
Бібліотека розташована у 12поверховій будівлі. Працює з 6 ранку до 10 вечора. Студентів у них навчається 13 тисяч чоловік, викладачів працює 1200 чоловік. Шаньдунський університет мистецтв – найбільший і єдиний на сході країни. Він має 4 факультети: музичний, образотворчий, танцювальний і дизайну. Навчання платне: 6750 юанів (на той момент приблизно 1000 доларів) на рік без оплати за гуртожиток і харчування. Навчаються вони 4 роки і одержують ступінь бакалавра. За цей час студент повинен набрати загалом 100 балів. Якщо він набере їх за 2 роки, то одержить диплом бакалавра через 2 роки. Потім вони складають державні іспити. Якщо оцінка нижча за 65 балів, студент не одержує диплома. Якщо студент хоче вступати до магістратури, він складає вступні іспити. Навчається в магістратурі 3 роки, тому дешевше отримати освіту в магістратурі у нас, та й часу вони заощаджують 2 роки.
Розумні студенти можуть вступати до аспірантури, склавши, як у нас, 3 іспити. І навчаються 3 роки, тобто пишуть дисертацію. Не всі хочуть вступати до аспірантури, оскільки кажуть, що дуже важко писати дисертацію, виступати з науковими доповідями та захищати свою роботу.
Запитала я і про недстаранних студентів, чи є в них такі. Так, але на весь контингент – двоєтроє! Це на 13 тисяч! А не як у нас, коли по півгрупи відсутні на заняттях. Китайські ж прогульники потім довго здають матеріал, відпрацьовують заняття, пишуть контрольні, але диплом не одержують – тільки довідку: прослухав такийто курс.
Аудиторії в університеті напівкруглі, абсолютно всі оснащені комп’ютерами, сенсорними дошками. Парти теж стоять півколом. Приміщення опалюються сонячними батареями. Досить тепло. Взагалі у них на всіх будинках і у Вейхай, і в Цзинань стоять сонячні батареї. Мені говорили, що таке опалення в них існує років із 25.
Оскільки це університет мистецтв, то в кожній аудиторії стоїть фортепіано або рояль. Є класи, у яких стоять кілька інструментів. Танцювальні класи оздоблені дзеркалами й металевими поручнями.
Репетиторство користується популярністю, тому зрозуміла велика зайнятість викладачів. У принципі, у них навантаження складається з 18 – 24 годин на тиждень, як у нас. Працюють вони 3 дні на тиждень. Решту часу дають уроки. Це не тільки не засуджується, а навпаки, заохочується. Приватний урок (50 хвилин) коштує у простого викладача 10 доларів, у професора – 20 доларів. Практично всі викладачі мають автомобіль: «форд», «ауді», «кіа», «фольксваген», «ніссан», «тойота».
