Про таких, як Ольга Михайлівна Хурамшина (на знімку з онучкою Настею)з Червонознам’янки кажуть: трудівниця. Надвечір чотири корови та теличка неспішно йдуть до свого місця на господарчому дворі. Біля дверей хліва зупиняються в очікуванні господині, яка, залишивши онуку на порозі, вправно підгонить худобу до ясел.
Жіночка не уявляє життя без корови в обійсті. До роботи звична. Понад тридцять літ пропрацювала в колгоспі дояркою, а маючи десятеро дітей, завжди тримала чимале господарство. Весь тягар домашньої роботи лежав на її тендітних плечах. Коли залишилася без чоловіка, молодшій дитині ледве минув рік, а старшенькому синочку – 14. Вже як діти підросли, допомагали у всьому, бо розуміли: все, що робить мати, – для них.
Якою б втомленою не приходила з роботи, завжди знаходила час поспілкуватися з ними. Добре знала, яка важлива для кожного з десятьох мамина посмішка, підтримка, ласка.
Діти виросли вихованими, працьовитими. Мати їм завжди була у всьому за приклад. Теж виросла у багатодітній сім’ї, де було семеро дітей.
Роки летять, як птахи. Діти вже дорослі, живуть в різних куточках області, в Росії, в Адигеї. Разом з матір’ю господарює родина молодшого сина.
– Діти та онуки, а їх у мене вже 17, є і правнук – це велике щастя, – говорить Ольга Михайлівна. – З ними усі життєві негаразди здаються дрібними і незначними.
