Спекотне липневе сонце піднялося до зеніту, і комбайнери зупинили на годину свої степові кораблі край поля, аби пообідати. Смакуючи гарячим борщем, вони помітили поодиноку постать чоловіка, що йшов до них від села. Коли той наблизився, впізнали колишнього бригадира тракторної бригади, комбайнера Анатолія Івановича Запорожця.

– Як жнивується, хлопці? – звернувся прибулий.

– Нарікати нема на що, Івановичу. Погода добра, техніка – справна, урожай – на славу.

Зав’язалася розмова, під час якої гість кидав погляди на комбайни.

– А ви, Івановичу, не пішли цьо­го року жнивувати? Наче ж збиралися? –поцікавився один з механізаторів.

– Збирався, – відповів пенсіонер. – Навіть комбайн підготував, та в останній момент підвело здоров’я. Піднявся тиск. Тож вирішив не ризикувати – раптом в полі стане погано, так можна і горя людям наробити… А, дайте­но, хлопці, хоч круг зроблю, відведу душу, – по деякім мовчанні наважився висловити своє бажання Анатолій Іванович.

Знаному свого часу в районі хліборобу у проханні не відмовили. Старенький, тамуючи радісне хвилювання, піднявся по драбинці в кабіну, ніжно погладив кермо, торкнувся важелів, впевнено запустив двигуна. Потужна машина у досвідчених руках плавно рушила у загінку. Пройшовши круг і вивантаживши вміст бункера в кузов вантажівки, Анатолій Іванович подякував і, щасливий, рушив додому…

Мрія стати хліборобом зародилася у жителя Осичок, коли йому було вісім років. Тоді, у голодний 47­й рік, денний раціон їхньої сім’ї (він жив із матір’ю та тіткою) складався з 600 грамів хліба. Ночами хлопчик уявляв, як він виросте і буде вирощувати багато хліба, аби ніхто не знав, що таке голод.

Перший досвід на жнивах здобув, коли ходив разом з іншими сільськими дітьми збирати колоски, що залишилися необмолоченими комбайном. Саме тоді відчув, що тут, на полі, збирати хліб – йому до душі.

Навчаючись у старших класах, під час літніх канікул Анатолій працював бункерним на комбайні «Сталінець». До його обов’язків входило розрівнювання зерна в бункері та вивантаження намолоченого в підводи. Для цього необхідно було відкривати засувку і вчасно її закривати, поки зерно не почало сипатися через борти воза. Сільгосптехніка, зокрема й зернозбиральна, в той час була недосконалою, часто ламалася. Тож аби якнайшвидше зібрати урожай, згадує Анатолій Іванович, доводилося, якщо дозволяли погодні умови, працювати в полі і до дванадцятої, а іноді і до першої години ночі.

Вісімнадцятирічним А. Запорож­ця призвали до армії. Служив у будівельних військах у Москві. Працював кранівником. Отож за роки служби оволодів і цією професією. Мав сьомий (найвищий) розряд. Після демобілізації осичківцю пропонували залишитися в столиці, навіть обіцяли дати квартиру. Та юнака тягнуло додому, до землі, до хліборобської праці.

У рідному колгоспі Анатолій Іванович впродовж 20 років працював бригадиром тракторної бригади, а загалом віддав господарству до 40 трудових літ. Очолюваний ним колектив був серед передових у районі. Неодноразово бригаду нагороджували грамотами, преміювали, а портрет А. Запорожця прикрашав районну Дошку пошани. За підсумками кількох п’ятирічок він удостоєний звання «Ударник комуністичної праці». А найвища нагорода – орден «Знак Пошани».

Кожного літа у жнивну пору бригадир йшов у відпустку, але не для того щоб поїхати відпочивати десь на курорт. Він, як істинний хлібороб, сідав за кермо комбайна і виводив його на хлібний лан. І щоразу входив до числа найкращих комбайнерів господарства, а то й району, бо головним для себе вважав звести втрати врожаю до мінімуму.

Стимулюючи своїх підлеглих до продуктивної праці, бригадир до кожного з них мав індивідуальний підхід, в основі якого лежала повага до рядових трудівників. Людина лише тоді сумлінно працюватиме, – вважає Анатолій Іванович, – коли відчуватиме, що її поважають, цінують.

Усі, хто працював у різний час разом із А. Запорожцем, відгукуються про нього з повагою. Нині Анатолій Іванович займається домашнім господарством. Разом із дружиною утримують корову, пару поросят, курей, обробляють город.

А ночами часто сниться широкий золотавий лан, по якому він веде величного степового корабля...