55ту річницю відзначила Ананьївська загальноосвітня школаінтернат, яка перебуває у комунальній власності обласної ради. Сьогодні в стінах цього закладу виховується 169 дітей: це сироти, дівчатка та хлопчики, позбавлені батьківського піклування, з багатодітних і не надто забезпечених сімей. Установі допомагають друзі та спонсори. Ювілейний концерт у стінах інтернату став іще одним приводом для зустрічі, розмови про досягнуте та нові плани.
– У нашої школи сьогодні день народження, – пояснила журналістам руденька третьокласниця Катя Богач. – Тому ми готували подарунки, співали пісні, розказували вірші…
Згадувалася історія, розказана нам про одну з вихованок. Коли мати«зозуля» все ж таки вирішила провідати доньку в інтернаті, то просто не впізнала її: вирослу, погарнілу, напрочуд жваву, а не забиту, як раніше… Звичайно, ніщо не замінить хорошої рідної сім’ї, але працівники Ананьївського інтернату дуже прагнуть до того, щоб зробити обстановку і саму атмосферу посімейному затишною. Особливо серйозні зміни відбулися тут після 2008го року, коли директором стала Людмила Кирилова.
– Хоча до цього вся моя трудова діяльність була пов'язана з педагогікою, я ніколи не знала, що є стільки горя та дитячого нещастя, – говорить Людмила Василівна. – Познайомившись із нашими дітками, зрозуміла, що вони справді потребують дуже великої людської віддачі, серйозних зусиль та уваги. Чим і займається наш трудовий колектив…
Зараз око тішать відремонтовані приміщення. А Людмила Василівна згадує старі вікна, які доводилося затикати матрацами, туалети на вулиці за сто метрів від входу, дірявий дах у гуртожитку. Ці першочергові роботи були проведені за рахунок обласного бюджету. Розпорядником коштів виступало управління з майнових відносин Одеської облради, безпосереднім підрядником – комунальне підприємство «Фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі». До речі, його керівник Микола Глембовський привіз вихованцям інтернату новий плазмовий телевізор – вже за рахунок власних коштів підприємства. Микола Миколайович також є помічником першого заступника голови Одеської облради Миколи Тіндюка із соціальних питань і регулярно виїжджає до районів області.
М. Глембовський розповів, що програма «Власний дім» дозволяє жителям сільської місцевості (особливо молодим сім’ям та цінним фахівцям) за допомогою пільгових кредитів поліпшити свої житлові умови. Починаючи з 1999го року понад дві тисячі сімей одержали позики на 36 мільйонів гривень. Крім освоєння бюджетного фінансування, підприємство чимало робить і за рахунок власних, зароблених коштів: у декількох районах обладнано палати для інвалідів та ветеранів, здійснюється опіка над будинком пристарілих у Саврані та чотирма інтернатами – зокрема, Ананьївським.
– Завдяки обласному бюджету, піклуванню губернатора та обласної ради тут дуже багато зроблено, – говорить Микола Глембовський. – На ремонт школиінтернату витрачено понад 2 мільйони гривень, як бачите, класи стали світлішими, теплішими. Але не вирішено питання спортивних майданчиків, баннопрального комбінату для дітей, упорядкування прилеглої території. Це все заплановано на наступний рік. Ви бачили, які золоті руки у тутешніх дітей, які в них гарні голоси! І я впевнений, що звідси не вийдуть «невдалі» діти, чужі суспільству…
Численні друзі інтернату часто подають допомогу і тим його вихованцям, які щойно роблять перші кроки в самостійному житті. Наприклад, цього року одна з випускниць інтернату вступала до педуніверситету. Балів для «бюджету» не добрала, але на контракт проходила. Дівчинка з багатодітної родини, пільг, як сирота, не мала. І тоді депутат обласної ради від Партії регіонів Володимир Фадєєв оплатив її навчання. Це поодинокий приклад, але директорка Людмила Кирилова не втомлюється дякувати всім, хто допомагав і допомагає. Завдяки зусиллям обласної влади та спонсорів в останні роки закуплено нові столи, парти, матраци, комп'ютери… Відчуваючи піклування, учні домагаються успіхів на олімпіадах із різних предметів, у футбольних змаганнях та на конкурсах агітбригад.
– Помітно, що директорка – справжня господиня, що жіноча рука править, – говорить восьмикласниця Люба Алексєєнко. – Набагато краще стало: затишніше, тепліше. У нас тут дуже велика родина. Усі одне одного розуміють та підтримують.
Люба мріє стати психологомвихователем і, можливо, повернутися працювати сюди ж. Вона згадує інших вихованців, які досі приїжджають до інтернату з подарунками. А це значить, що вони пам'ятають та цінують вчинене добро…
