(З життя видатних людей)
Герхард Гауптман
1862 – 1946
Добре бути відомим
Герхард Гауптман. Перебуваючи у Венеції, зайшов до антикварного магазину.
– Скільки коштує цей глек? – запитав він хазяїна.
– Шість тисяч лір, – відповів той. – Але для вас, високошановний маестро, ми готові продати цей глек за чотири тисячі. Тільки тому, що це ви.
Розчулений Гауптман заплатив гроші і подумав: «А все ж непогано бути відомим».
– А куди вам доставити глек? – запитав антиквар.
– До готелю «Національ».
– А кому?
«Блюзнірська» п’єса
У Московському художньому театрі в перші роки його існування з успіхом ішла пєса Г. Гауптмана «Ганнеле». Та недовго вона втрималась у репертуарі. Якась стара побожна пані побачила уві сні «видіння», ніби у згаданій п’єсі в художньому театрі ганьблять господа бога та примушують ангелів танцювати. Про це вона написала лист на ім’я митрополита Володимира. Той умовив генералгубернатора негайно заборонити «блюзнірську» п’єсу.
В.Л. Дуров
1863 – 1934
Подвійна платня за фізіономію
Під час антракту якийсь чванливий глядач підходить до В.Л. дурова і питає з глузливою посмішкою:
– Маєш успіх, пане клоун?
– Як бачиш…
– Чи не правда, щоб з успіхом виступати у цирку, клоунові треба мати придуркувате обличчя?
– Суща правда, – відповів Дуров. – Коли б у мене була така фізіономія, як у тебе, мені обов’язково видали б подвійну платню.
Доля Каштанки
В основу сюжету чеховської «Каштанки» покладено факт, з яким зіткнувся В.Л. Дуров. Артист сам розповідає про це письменникові. Проте А.П. Чехов закінчив свій твір не так, як було в житті. Насправді столяр, господар Каштанки, все ж таки не забрав її назад. Питання про те, кому належить собака, вирішував суд. Дурову вдалося домовитись, що Каштанка залишається в нього і виступатиме на арені й далі.
