На урочистих масових заходах, які відбуваються в Ширяєвому, серед посадовців можна бачити середнього зросту чоловіка приємної зовнішності у військовій формі. Це начальник Ширяївського центру поштового зв’язку № 4 Леонід Михайлович Марченко. Цей працьовитий та принциповий чоловік відзначає свій шістдесятилітній ювілей.
Зупинюся на віхах багатої та славної добрими справами біографії ювіляра. Народився він у Ширяєвому. Батько чверть століття віддав військовій службі, а мати трудилася у тваринницькій галузі місцевого господарства. Коли хлопцеві виповнилось 7 років, сім’я переїхала на постійне місце мешкання до села Жовтень. Ще з шкільної лави у Леоніда проявилися неабиякі організаторські здібності, талант до малювання, потяг до техніки, фотографування. Всі масові заходи не обходилися без цього ініціативного, беручкого до вирішення найскладніших завдань комсомольця. Марченко був улюбленцем молодіжних компаній, бо міг згуртувати всіх і повести за собою. Він уже в старших класах високоякісно фотографував, малював не лише для школи, а й встигав виконувати певні художні роботи для колгоспу. До того ж хлопець любив конструювати, збирав марки, старовинні монети, займався чеканкою, різьбою по дереву. Ще й до сьогодні колекціонує значки з гербами міст. Зараз у нього нараховується близько двох тисяч таких значків.
Все ж Леонід вирішив продовжити справу свого батька – стати військовим. Отож поступив до Одеського вищого артилерійського командного училища. У цьому навчальному закладі активно займався спортом, здобув перший розряд зі спортивного орієнтування. Вів значну громадську діяльність. Отримавши кваліфікацію інженера по експлуатації артилерійського озброєння та командну артилерійську спеціальність, лейтенант Л. Марченко був направлений на службу в групу Радянських військ, що базувалась у Німеччині. Три роки прослужив на посаді командира взводу розвідки. Потім йому довіряли різні командні посади. Зокрема, він був командиром батарей різних калібрів та систем, начальником штабу артдивізіону, командиром дивізіону та начальником артилерії мотострілкового полку. Під час служби Леонід Михайлович поєднував у собі надзвичайну працездатність з природженим почуттям високої відповідальності та талантом організатора. І підлеглі його за це поважали і шанували.
Молдавські Унгени стали для Леоніда доленосними, тут військовий спізнав справжнє кохання. Йому припала до серця гарна і чарівна дівчина Тамара, яка теж у свій час служила в Радянській Армії. Одружилися. Згодом у них з’явилося двоє дітей: син Євген і дочка Оксана. Батьки їх виростили, виховали, дали освіту. Зараз вони уже мають свої сім’ї. А дідусь з бабусею не нарадуються двома онуками: Настусею і Данилком.
За 23 роки служби побував ще й у Чехословаччині, Афганістані, на Уралі, в Прибалтиці, Молдавії. Дослужився до підполковника. Суворе військове життя кидало Леоніда Михайловича у різні куточки не лише колишнього Радянського Союзу, а й тодішніх братніх соціалістичних країн. За роки служби він змінив 67 місць постійного проживання. Окремою сторінкою у біографії Л. Марченка стали ті страшні два роки, які він провів у Афганістані, причому в справжньому пеклі бойових дій. Ще й до сьогодні інколи у снах до Леоніда Михайловича приходить та кривава пора, коли загинули його три найближчих товариша, коли невмолима смерть забирала тисячі юних солдатських життів. За дії, які пов’язані з ризиком особистого життя, Л. Марченко нагороджений високою бойовою відзнакою – орденом Червоної Зірки. А загалом зараз його груди прикрашають ще й 25 медалей як ювілейних, так і пов’язаних зі службою Батьківщині та проявлені при цьому мужність і героїзм.
Розпад Радянського Союзу негативно позначився на долях багатьох військовослужбовців. Довелося й Леоніду Михайловичу залишити Молдавію, де на той час служив, і розпочинати цивільне життя поновому, приїхавши в Ширяєве. Спочатку працював у райвузлі зв’язку на посаді інженера з техніки безпеки. Потім став начальником Ширяївського районного вузла зв’язку. Згодом організацію реорганізували у Ширяївський центр поштового зв’язку № 4, який обслуговує 4 райони. У Л. Марченка нині 360 підлеглих. І з кожним він вміє знайти спільну мову. Працівники центру цінують його насамперед за вміння об’єктивно розібратися в ситуації, прийняти правильне рішення, надати слушну своєчасну пораду чи посильну допомогу кожному, хто її потребує. Свого часу сільчани виявили високу довіру Л. Марченку, обравши селищним головою.
За роки дорослого життя не розгубились дитячі здібності та поривання Леоніда Михайловича, не згасла любов до конструювання. Варто зазначити, що в армії він мав два винаходи, ним зроблено більше 10 раціоналізаторських пропозицій. Зараз господар має свою майстерню. Тут він проводить чимало вільного часу, чаклуючи над втіленням того чи іншого задуму. Приміром, для бджільництва, а наш герой є запеклим пасічником, виготовив власними руками багато різних пристроїв.
Леонід Михайлович і його син Євген разом власними руками спорудили чудовий будинок, який, потопаючи в зелені, є окрасою нової вулиці Манежної. На присадибній ділянці, завдяки невтомній праці господаря, цього сучасного Мічуріна, росте більше 70 сортів винограду, 60 сортів квітів – «півників», понад 100 сортів тюльпанів, до 10 сортів ялівцю та 120 – фруктових дерев. І все це багатство він плекає разом з дружиною Тамарою Василівною. У такому своєрідному зеленому царстві подружжя відпочиває і душею, і тілом, набирається сил та наснаги.
