У середині 80х років Микола Леонідович Огренич був призначений ректором Одеської державної консерваторії ім. А. Нежданової. Через 20 років після того, як переступив її поріг студентом 1го курсу. Голос, що народився у сухій і курній Іванівці Одеської області, злетів на вокальну вершину світу. Його захоплено приймали майже 40 країн на всіх континентах під час гастролей після перемоги на XVII Міжнародному конкурсі імені П.І. Чайковського у Москві, де ним захоплювалася видатна Марія Калласс, член журі.
Ті, хто хотів стати вокалістом, виховувався на його Германі в «Піковій дамі», Герцозі в «Риголетто», Туридду в «Сільській честі», Манрико в «Трубадурі», Пінкертоні в «Чіочіосан»; на його інтерпретаціях вокальної творчості Свиридова, Хреннікова та інших композиторів; на задушевному виконанні українських та італійських народних пісень. Ті, хто був поруч із ним на сцені Одеської опери всі ці роки, кажуть, що так, як М. Огренич, ніхто ніколи у нас в театрі не співав і, напевно, співати не буде – незважаючи на звання. Сьогодні цей Божественний драматичний тенор можна почути на нещодавно випущеному диску «Співає Микола Огренич».
Одним з останніх яскравих подій у його житті в 1999 році стало виконання студентами і педагогами консерваторій Фрайбурга і Одеси приголомшливого «Реквієму» Дж. Верді. Після цього апогею були вже тільки оперні вечори світлої пам'яті народного артиста України, професора, академіка, ректора консерваторії Миколи Огренича.
Один з них і відбувся на початку грудня в оперному театрі. І цього разу звучав «Реквієм» Дж. Верді.
Від виконання чудового твору, що пережив віки, залишилося двоїсте враження. За пам'ять про Огренича – артистам – низький уклін! Браво головному хормейстерові Леоніду Бутенку! Бравіссімо маестро Олександру Самоїле: новий головний диригент в оперному працює не дуже давно – але звучання хору та оркестру вже заслуговують на найвищу оцінку. Власне, хор і оркестр і створювали в той вечір Музику. Тому що солісти – увесь квартет і кожен окремо – у ній просто розчинилися.
Можливо, з висоти небес і М. Огренич слухав цю католицьку заупокійну месу, замислившись про те, що на прем'єру свого «Реквієму» сам Дж. Верді запросив співаків із драматичними голосами, які виконували провідні партії в його опері «Аїда». Такими «перлинами» в Одеській опері Микола Леонідович вважав народних артистів України Анатолія Капустіна і Валентину Васильєву, заслужених артистів України Надію Шакун і Павла Єрмоленка та ін. Що перешкодило нам насолодитися їхнім вокалом – «хвороба» найкращих чи специфіка закулісного театрального життя – запитання риторичне. У кожному разі, дуже шкода, що враження від звучання великого твору виявилося нижче очікуваного.
А якби на сцені висів портрет Миколи, ми, напевно, побачили б його гірку усмішку… Давно вже «вирішується питання» про присвоєння Одеському національному академічному театру опери та балету імені Миколи Огренича.
