15 грудня минуло 135 років з дня народження видатного співака європейського рівня Івана Олексійовича Алчевського. Його широкого діапазону голос звучав зі сцени Петербурзького, Московського, Харківського, Київського, Одеського, Паризького, Брюссельського, Нью­Йоркського оперних театрів. Колегами молодого співака були Федір Шаляпін, Антоніна Нежданова. У цих нотатках хочеться нагадати де б не працював Іван Алчевський, він вносив до своїх програм арії з перших українських опер, українську пісню.

Іван Алчевський був четвертою дитиною в родині харківського банкіра та промисловця Олексія Кириловича Алчевського. Мати, Христина Данилівна, відома громадська діячка, засновниця недільних шкіл для дорослих. Популярність Христини Алчевської­педагога була значною. 1889 року її обрали віце­президентом Міжнародної ліги освіти у Парижі.

Не позбавлений артистизму батько, обдаровані мати, брат і молодша сестра – уся атмосфера, що панувала у родині Алчевських, сприяла формуванню музикальної особистості вразливого хлопця.

У часи навчання Івана Алчев­ського дуже активізувалося суспільне й культурне життя Харкова. У місті розгорнулася концертно­театральна діяльність. Композитор Петро Сокальський (до речі, найкращі роки його життя минули в Одесі) запрошував талановиту молодь на домашнє музикування. Такі вечори відбувалися й у Алчевських. Іван, студент природничого відділення фізико­математичного факультету університету, став активним учасником тематичних вечорів Тараса Шевченка, Миколи Гоголя, а пізніше й Миколи Лисенка.

Після закінчення університету Іван збирався присвятити своє життя педагогічній діяльності. Та сімейна трагедія (раптове самогубство батька) змінила його наміри.

За порадою старшого брата Григорія, з рекомендаційними листами Іван від’їздить до Москви. Жевріє надія стати співаком на оперній сцені. Після закритої проби у Большому театрі Іван Алчевський їде до Петербурга. Там після вдалого дебюту 1 жовтня 1901 року він стає солістом Маріїнської опери.

До дебюту досі нікому не відомого харків’янина у партії Індійського гостя публіка і преса поставилися досить прихильно. Минуло два місяці. Початківцеві доручають відповідальну партію Фауста в однойменній опері Ш. Гуно. І знову критика схвально відгукується на фактично другий дебют.

Раптова кар’єра співака зовсім не змінила поглядів Івана Алчевського та ставлення до рідного народу, до його музики, поезії, творчості. У Москві засновує Іван Алчевський українське музичне товариство «Кобзар», запрошує співати своїх товаришів з імператорського Большого театру, іноді Марію Заньковецьку, композитора Якова Степового. І сам виконує цілі програми української музики. Мало того, згуртовує навколо себе студентську молодь. А одного разу влаштовує грандіозний вечір на ювілейну дату Тараса Шевченка за участю спеціально запрошеної референтки­письменниці Любові Яновської з Києва, колоратурного сопрано Антоніни Нежданової, композитора Миколи Лисенка, співачки Большого театру Балановської, поета Олександра Олеся.

Святковий захід відбувався у Дворянському зібранні.

Іншого разу Іван Алчевський подбав про те, щоб за його участю в бенефіс хору Большого театру поставили «Запорожця за Дунаєм» українською мовою.

За кордоном, наприклад, у Парижі концерти за його участю відбувалися з виконанням кількох номерів по­вкраїнському. Особливо часто співав перед французами романс свого брата Григорія Алчевського, «Душа – це конвалія ніжна». Виконував він ще романс на слова Олександра Олеся «В огні горить душа моя».

Останні слова цієї поезії звучали так трагічно, що здавалося, ніби в залі проноситься вихор.

«Не жаль мені, не жаль душі», – цей крик серця ніби линув далеко­далеко.

Себе він не жалів, а от до простого люду був дуже уважним, співчував йому. Сучасники співака згадували такий випадок на гастролях.

Іван Алчевський помітив, що немає за лаштунками робітника сцени. З’ясувалося, що чоловік помер, і що на поховання у вдови немає грошей.

Наступного дня біля підвалу, де жила сім’я померлого, зупинилася карета. З неї вийшов Іван Алчевський і попрямував до помешкання. Він зайшов, привітався і поклав на стіл 100 карбованців, сказав, що це на похорони чоловіка. Вдова почала відмовлятися: вона не зможе віддати потім цей борг. Та Алчевський махнув рукою, сів у карету і поїхав.

Два роки вдова складала гроші, щоб віддати їх артистові, а коли назбирала 100 карбованців, то виявилося, що Алчевського вже нема на цьому світі...

…Іван Олексійович виступав у Баку, збирав аншлаги у театрі, що останнім часом стояв майже пусткою. Співав зовсім хворим. Його нервова система не витримала перевантаження. У лікарні він помирає. Це сталося 26 квітня 1917 року.

Розповідь про Івана Алчевського, який відійшов від нас зовсім молодим, 40­річним, хотілося б завершити рядками сучасного українського поета Бориса Олійника:

Солов’ї виспівують серце до дна,

А тому й живуть на світі мало.

«З Алчевським мені доводилося співати в опері «Садко». Це був артист з великим, широкого діапазону голосом. Цілком вільно він брав високі «до» і навіть «ре», «мі­бемоль». Щодо тембру його голосу, то він був у нього ніби «різнокольоровим», близьким до того, що високі звуки були схожі на сопранові, а середні – на баритональні.

…Співав Алчевський дуже виразно, музикально, володів блискучою технікою. Виконання його відрізнялося великим темпераментом, багатими барвами. Для Алчевського у співі не існувало жодних труднощів. Він міг вільно співати як драматичні, так і легкі ліричні партії. Вершин майстерності він досяг виконанням партії Рауля в опері «Гугеноти». У цій опері я співала з Алчевським, виконуючи партію королеви Маргарити. Якось на репетиції «Гугенотів» Алчевський став жартома змагатися зі мною в партії дуже важкої колоратурної арії королеви. Долаючи вільно і легко всі труднощі колоратурних пасажів, гам, трелей, він проспівав цілком вірно і точно всю мою арію.

Надзвичайно співав Алчевський також і партію Радамеса в опері «Аїда», Ромео і Фауста в операх Гуно. У російському репертуарі найбільш відомими його партіями були Герман у «Піковій дамі», Дон Жуан у «Кам’яному гостеві» і Садко в однойменній опері Римського­Корсакова», – згадувала Антоніна Нежданова, наша землячка, видатна оперна співачка та педагог, народна артистка СРСР.