Вчора виповнилося 175 років від дня трагічної загибелі Олександра Сергійовича Пушкіна.
Уже 175 років... Але не вгасає біль та потреба довідатися всю правду про загибель Пушкіна.
Намагаючись з’ясувати, хто ж був автором мерзенного, образливого пасквіля на О. Пушкіна, що став причиною дуелі, дослідник Кожинов наводить версію наркома закордонних справ СРСР Чичеріна про причетність «найближчого сподвижника» Нессельроде, «чиновника міністерства закордонних справ Ф.І. Бруннова».
Філіп Іванович Бруннов починав «актуаріусом при Стурдзі» Закінчив російським посланником у Лондоні, дійсним таємним радником.
Дезінформація імператора Миколи I Брунновим зіграла, на думку Є.В. Тарле, відомого історика, виняткову роль: двір був введений в оману «стосовно справжньої політики Англії та Франції» перед Кримською війною.
До числа «заслуг» Бруннова належить і здача «Зміїного острова», інших частин території Росії, закриття «Московського телеграфа» М.О. Полєвого у 1834 році тощо.
Що стосується Одеси, то в чині колезького асесора крутився Бруннов при дворі князя Воронцова. З 12 травня 1823 року протягом трьох років він був чиновником особливих доручень. Ще й редагував разом з Левашиним газету «Одесский вестник»! Нагадаємо, що у травні 1823 року Пушкін приїжджав до Одеси з Кишинева, а з 3 липня 1823 по 1 серпня 1824 року в ній – постійно. І, зрозуміло, значачись у канцелярії Воронцова в чині колезького секретаря, не міг не знати Бруннова.
І.П. Ліпранді писав, що якось застав Пушкіна «дуже не в настрої» від балумаскараду у Воронцова. Пушкін розповів «деякі епізоди і особливо був сердитий на ...барона Бруннова ...та на задоволену усмішку графа».
Зовсім очевидне протистояння вже тоді Поета і «сина німецького пастора, який став бароном та графом», якому далекі інтереси Росії, але надзвичайно близькі любов до кар’єри, влади, грошей. До речі, графом Бруннов став лише у 1871, за три роки до відставки. Баронство ж його досить сумнівне за походженням, як і «диплом доктора наук з Ієнського університету».
До вересня 1830го Бруннов – в Одесі, який абонується то графом Паленом, то Орловим, то Дібічем до Бухареста, Адріанополя, Константинополя. У 1832 – 1839 – при Нессельроде в Петербурзі, а там і – «заслужений» Лондон...
Варто, гадаю, звернути увагу і на слова Г.А. Ахматової: «Чомусь сучасники Пушкіна знали, що відправник пасквіля був не один...»; на слова з мемуарів барона В.І. Левенштерна про «безсердечних людей, позбавлених такту»; на думку М.Ю. Вієльгорського, який, «очевидно, знав від Пушкіна, що не всі дипломи були написані одним почерком».
В.В. Кожинов 23 роки тому визначив причиною загибелі Пушкіна «змову.., організовану космополітичною клікою». Гадаю, що він був правий.
