Коли Євген Мазуренко служив на Півночі підводником, після завершення вищої школи міліції працював у правоохоронних органах у місті Горькому, боровся з контрабандистами в митниці, було не до живопису. Але коли у 1992 році уродженець Роздільнянського району повернувся на батьківщину, його відвідала натхненна муза.
Не часто трапляється, що людина, яка багато побачила на своєму віку, не стомилася, не розчарувалася, а, навпаки, прийшла до творчості. А можливо, саме так, акумулюючи досвід і враження, і дозріває художник.
Євгенові Мазуренку 54 роки. Зараз у Роздільнянському історикокраєзнавчому музеї відкрито виставковий стенд із його картинами. Тематика їх відображує побачене й пережите автором. Ось темний корпус підводного човна, північне сяйво. А ось – квіти, пейзажі довколишніх гайків і пагорбів. Тонко лежить олія, навіть видно фактуру полотна, професійно виписані світлотіні й перспектива. Звідки цей дар у людини, яка ніколи не навчалася живопису?
За перше полотно Є. Мазуренко узявся на прохання дружини – лікаря місцевої лікарні. І став писати – на радість собі й людям. Він не «тусовочний» і не «гламурний» мазила, не ставить художній процес на комерційну основу. Пише з натури на пленері. Чіпка зорова пам’ять дозволяє відтворювати сюжет навіть за словесним описом. А картини свої дарує.
Полотна Мазуренка є у багатьох його одеських друзів, у земляків. 5 картин зберігаються в музеї Державної митної служби України. Одна – прикрашає кабінет генерала Збройних сил США.
Останнім часом у Роздільній заговорили, що картини Є. Мазуренка несуть і цілющий ефект. Так це чи інакше, але полотно, що раніше висіло в прийомному покої лікарні, художник подарував одному з пацієнтів на щастя та на здоров’я.
