Сумний факт: лише чверть сільських населених пунктів Одещини (а їх понад тисячі) має сьогодні централізоване водопостачання. Крім цього, достатня кількість водних ресурсів сама собою ще не гарантує якості питної води. Саме ці проблеми стали основною темою чергового засідання Координаційної ради з питань місцевого самоврядування при голові Одеської обласної ради за участю керівників районів, представників облдержадміністрації та профільних структур, яке пройшло в Татарбунарах.
Учасники заходу відвідали декілька об’єктів: насосні станції під Татарбунарами, а також на території сіл Струмок і Дмитрівка. У радянський час водопостачання Татарбунарського району планувалося здійснювати з озера Сасик. Потім екологічні проблеми, що виникли, змусили поміняти стратегію. Вирішено було підключатися до Кілійського групового водопроводу. Зміна планів, властиво, призвела до вповільнення темпів будівництва. До того ж, якщо раніше вважалося допустимим просто підвести водопровід до краю села, то сучасні стандарти передбачають прокладання розвідних мереж і наявність води в кожному дворі. Крім того, потрібно не просто очистити воду, але й придумати, куди потім утилізувати відходи.
– Це дуже серйозна проблема – якість питної води, – говорить голова обласної ради Микола Пундик. – Тому ми на Координаційній раді прийняли кілька пропозицій. Одна з головних – звернутися до Кабінету Міністрів: або розробити нову загальноукраїнську програму «Питна вода», або продовжити ту, яка закінчилася. У нас діє й наша обласна програма, але нічого не може бути досконалим, потрібно працювати над її поліпшенням. Цього року тільки з обласного бюджету на програму питної води нами виділяється понад 14 мільйонів гривень, але запитів із районів було на 34 мільйони. Тому важливість проблеми не можна недооцінювати.
Невелика попередня екскурсія по водогосподарських об’єктах мовби розкривала різні грані проблеми. Водозабір під Татарбунарами забезпечує частину міста водою від 5 ранку до 12 ночі, паралельно діють іще декілька локальних мереж. Через зношеність устаткування водовтрати дуже великі. Змінити ситуацію має підключення до централізованого водопроводу. У селі Струмок насосну станцію зроблено за останнім словом техніки, але вона практично простоює через відсутність розвідних мереж по селу. Цього року їх будівництво має бути завершено коштом обласного бюджету. У Дмитрівці насосна станція майже готова до введення в експлуатацію. А тим часом місцеві жителі й далі викручуються як уміють. Одного з них – пенсіонера Георгія Велева – ми зустріли біля громадського колодязя. Чотири роки тому селяни збирали гроші, щоб розчистити і продезінфікувати цю свердловину глибиною 26 метрів. Вода непогана, але про зручність говорити не випадає.
– У кого є колодязі, самі витягають відрами або насос ставлять, а в кого немає – доводиться платити, – міркує Георгій. – На зрошувані ділянки возять цистернами, а в здебільшого так… відрами, бідонами. Було б краще, якби у кожного вода була у дворі, але такої можливості у нас немає. На день відер із десять, щонайменше, треба, бо господарство: у кого кури, у кого свині або корови є…
З’ясувалося, що ситуація у Дмитрівці досить типова: на будівництво об’єкта виділяється певна сума. Але поки справа триває, інфляція «з’їдає» частину коштів, і їх не вистачає для остаточного запуску. Враховуючи такі обставини, на Координаційній раді було ухвалено при внесенні змін у бюджет знайти гроші для завершення робіт.
– Практично об’єкт готовий на 90 – 95%, – пояснює директор регіональної дирекції будівництва водогосподарських об’єктів Георгій Бузіян. – Ми навіть розпочали подавання технічної води. Але побоюючись, що населення використовувало її як питну, припинили. Сподіваємося, що сьогоднішнє рішення дасть нам можливість подавати якісну воду й не боятися епідемічних проблем. По Дмитрівці залишилося знайти лише 600 тисяч, а витрачено понад сім мільйонів. Проведемо роботи щодо благоустрою та налагодження устаткування, потім можна починати запуск води.
Нагадаємо: проблема актуальна для багатьох куточків Одещини. За словами Миколи Пундика, з 1991го по 2009 рік на будівництво водопроводів області було витрачено замалим не 200 мільйонів гривень. Проте кошти розпорошувалися: одночасно було розпочато будівництво великої кількості насосних станцій і очисних центрів. Як правило, більшість із них залишилися недобудованими. Враховуючи обмеженість бюджетного фінансування, необхідно доводити до ладу наявні об’єкти й дуже виважено підходити до витрати коштів. Тому, наприклад, не сприйнято з ентузіазмом ідею про дотації для сільських водокористувачів.
– Як свідчить європейський досвід, дотації – це тупиковий шлях розвитку, – говорить Микола Пундик. – Передусім слід розвивати інфраструктуру й основні засоби. Ті гроші, які виділяються з обласного бюджету, ідуть на конкретні об’єкти, де вже існує проектнокошторисна документація з висновками експертизи, ті, які до кінця року можна буде ввести в експлуатацію. На превеликий жаль, у нас в області є такі приклади, коли керівники міст, районів звертаються, наприклад: «Дайте нам 7 мільйонів». А під що? Документації ж немає! Це державні гроші, і просто так ми їх виділяти не можемо. Взагалі до цієї проблеми потрібно підходити дуже виважено.
На завершення роботи засідання Координаційної ради було винесено низку ухвал за різними питаннями: від прийняття у комунальну власність сільрад безхазяйних артезіанських свердловин до розробки районних програм водопостачання. І ще одна цифра. 2012 року Одеська дирекція будівництва водогосподарських об’єктів планує використовувати на будівництві групових водопроводів регіону (з різних джерел) 45,6 мільйона гривень.
