АлексаНДРу авереску: між міфами минувшини та сьогодення

Постать маршала Александру Аве­реску – одна з найсуперечливіших в історії Бессарабії. Для румунських уніоністів із організації «Actiunea­2012», що сьогодні активно пропагують ідею приєднання земель Українського Придунав’я до Румунії, місце народження маршала – село Озерне (колишнє Бабель) Ізмаїльського району Одеської області – об'єкт паломництва та поклоніння. На сайті Basarabia­Bucovina.info малій батьківщині Авереску присвячено цілу сторінку, де розповідається зокрема й про «культурний геноцид румунів» в Одеській області.

З іншого боку, кілька років тому деякими одеськими політиками за сприяння журналістів було організовано в буквальному значенні слова історію із приводу наміру низки румунських організацій поставити пам'ятник маршалові в його рідному селі. Яких тільки ярликів не було навішано на Авереску! Його називали й «ідеологом Великої Румунії», «покорителем Бессарабії», і «шанувальником фашистів».

Якщо з румунського боку прослідковується тенденція до ідеалізації Александру Авереску, то з українського – до його демонізації, причиною чому є банальна безграмотність і вельми приблизне знайомство з біографією маршала, так само, як і з історією Румунії. Як наслідок, ця постать обростає непотрібними міфами, а то й відвертими вигадками.

Ким же був Александру Авереску та чому довкола його імені так багато суперечок?

Його порівнювали із французьким генералом Буланже і називали «румунським Муссоліні». Але він не став ні тим, ні другим. Здібний військовик, він виявився слабким політиком, і кожен його стрімкий злет завершувався таким же глибоким падінням. Він став, хоч і ненадовго, міфом за життя і, судячи з усього, залишається міфом через 80 років після смерті.

Насамперед: як сталося, що місцем народження майбутнього румунського маршала виявилося село, розташоване на території нинішньої Одеської області? Александру Авереску народився в селі Бабель (нині Озерне) 3 квітня 1859 р. Після поразки Російської імперії у Кримській війні ці райони Бессарабії перейшли до Молдавського князівства, що було автономною територією під верховною владою Туреччини та протекторатом європейських держав.

Рік народження Авереску збіг­ся із серйозними змінами в історії румунського народу. Саме 1859­го представницькі збори Молдови та Валахії обрали єдиного господаря – боярина Александру Йона Кузу. 1861 року обидва князівства офіційно об'єдналися в державу Румунію.

Спочатку Александру Авереску навчався в Румунській православній семінарії в Ізмаїлі, потім у Школі мистецтв і ремесел у Бухаресті, маючи намір стати інженером. У 1876 році вступив до Румунської жандармерії в Ізмаїлі. Під час російсько­турецької війни 1877­1878 років, у якій Румунія була союзником Росії, Авереску служить сержантом кавалерії.

Після війни Південну Бессарабію було повернуто до складу Російської імперії. Мала батьківщина Авереску опинилася тепер у складі іншої держави. Сам він вирішив пов'язати свою долю з Румунією. Тут він не був самотній. За його прикладом пішов і інший майбутній генерал та прем'єр Румунії Артур Вейтояну. Військова кар'єра Авереску пішла вгору.

На початку березня 1907 року потужне селянське повстання охопило Румунію. Загони селян облягали міста, громили маєтки. Подекуди виступи вилилися в єврейські погроми. Селяни вимагали землі. Повстання призвело до падіння уряду. У новому уряді лібералів Авереску одержує пост військового міністра. Він узявся за наведення ладу – енергійно та жорстоко. Уже в першому наказі було дано команду стріляти по бунтівниках на поразку після третього попередження.

«Цілитися слід у ноги, – говорилося в наказі, – щоб кулі, пролітаючи над бунтівниками, не влучали в невинних… У разі невиконання вимоги зупинитися або чинення опору після даного попередження – відкривати по бандах вогонь із великої відстані. У випадках надто явного бунту – стріляти без попередження».

Накази Авереску про придушення селянського повстання буквально написані кров'ю. «З отриманих нами повідомлень, – говориться в одному з документів, – виявляється, що в окремих військових частинах є холості патрони, і що вони спочатку стріляли ними. Прошу суворо наказати, щоб війська були постачені винятково бойовими патронами та вжити щодо цього негайних заходів. За найменше відхилення від цього припису належить притягнення до суворої відповідальності».

Невдовзі після видання цього наказу надходить інший, у якому Авереску наказує вдатися до ще жорсткіших заходів щодо боротьби з бунтами, серед яких – взяття заручників.

Повстання було придушено за три тижні. Але яка була ціна? Офіційна цифра вбитих повстанців оцінюється в 11 тисяч чоловік. Відповідальність за ці жертви, безсумнівно, лежить на військовому міністрові. Тож якщо бути послідовним, румунський народ мусив би мати власний історичний рахунок до Александру Авереску.

А генерал продовжив свою успішну кар'єру. У 1911 – 1913 рр. він обіймає посаду начальника Генерального штабу і планує операції румунської армії проти Болгарії під час Другої Балканської війни.

З початком Першої світової війни румунський уряд тривалий час вагався між Антантою та Центральними державами. Зрештою успіхи «Брусиловського прориву» влітку 1916 року схилили терези симпатій румунів на бік Антанти. Румунія вступила у війну. Формально румунська армія являла собою значну силу – близько 600 тисяч солдатів. Російські генерали високо цінували якості румунського солдата і водночас відзначали слабкий вишкіл офіцерського та генеральського складу.

Авереску вигідно відрізнявся від інших генералів. Російський генерал А.Є. Снєсарєв дав таку характеристику румунському генералові: «Генерал Авереску – людина високої шляхетності, але людина упередженої ідеї та однобокого погляду; потрібен пильний нагляд».

Після перших невеликих успіхів румунська армія зазнала дуже жорстокої поразки та перестала існувати як організована сила. Майже всю територію Румунії зайнято німецькими військами. Фронт вдалося утримати зусиллями російських військ.

Проте до літа 1917 року ситуація змінилася. Після Лютневої революції російські частини розкладалися під впливом революційної пропаганди, в той час як румунська армія відновлювала свою боєздатність. І невдовзі німцям і австрійцям довелося зазнати цього на собі.

На світанку 24 липня частини армії, якою командував Авереску, непомітно підійшовши на відстань ста метрів до німецьких позицій біля Мерешть, увірвалися у ворожі окопи. За кілька днів було зайнято 500 кв. км території, 30 сіл, у полон потрапили близько 3 тисяч німецьких солдатів і 43 гармати. В умовах позиційної війни це був безсумнівний успіх.

(Далі буде)

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті