Ольга була у тяжкому стані. В очах – біль, розпач і тривога. Але, коли пройшла обстеження у Військовомедичному клінічному центрі Південного регіону, заспокоїлася. Адже до цього їй не могли поставити точний діагноз, а тепер усе було визначено. Не будучи військовослужбовцем, вона, як і багато інших жителів Одеського регіону, повірила саме військовим лікарям. І у своєму виборі не помилилася.
Лапароскопічна операційна «картинка» на моніторі була нестандартною. Адже, крім раніше діагностованої жовчнокам’яної хвороби, у Ольги також виразно проглядалася пухлина на печінці. Оперувати її узявся головний хірург центру, заслужений лікар України, доктор медичних наук полковник медичної служби Михайло Арсенович Каштальян.
Через три години він вийшов з операційної і, у відповідь на тривожнозапитальні погляди родичів Ольги, ствердно кивнув головою: «Усе буде добре!» Так їхня Олечка народилася вдруге. Завдяки цій людині, яка дарує людям життя.
За плечима Михайла Арсеновича понад 30 років офіцерської служби. Йому, синові та онукові кавалерів ордена Слави і Георгіївського хреста, довелося пережити і побачити багато чого. Службу ніс у багатьох куточках колишнього Радянського Союзу, виконував миротворчий обов’язок в обпаленому міжусобним конфліктом Іраку.
Як став лікарем? На це запитання одна відповідь: ніким іншим стати не збирався. Родина Каштальянів цементувалася дружбою. Із шістьох дітей – троє пішли шляхом батькафронтовика і стали педагогами. Інші, зокрема й Михайло, обрали професію матері, Євгенії Антонівни, яка усе життя пропрацювала дільничним сільським лікарем. Михайлу подобалося, коли односільчани при зустрічі з мамою шанобливо кланялися, знімали головні убори.
Подорослішавши, він успадкував від мами істину: справжній лікар повинен уміти відчувати чужий біль, пропускати його через своє серце. Так, як це робила Євгенія Антонівна. І понині він, ставши відомим хірургом, учениммедиком, не забуває про це.
А пов’язав своє життя з однією з найбільш прадавніх і найскладніших галузей медицини – хірургією, ще будучи другокурсником Вітебського медичного інституту. Не за «рознарядкою», а за переконанням після закінчення 4го курсу став слухачем військовомедичного факультету Куйбишевського медичного інституту. Там викладачі кафедри військовопольової хірургії Микола Іванович Кузнєцов і Дмитро Іванович Цюрюна зміцнили в ньому віру в правильність хірургічного вибору.
Далі – офіцерська служба на різних посадах у кількох військових округах та у групах військ. Послужний список – від старшого ординатора операційноперев’язувального взводу медсанбату до головного хірурга Військовомедичного клінічного центру.
Позаду – тисячі врятованих життів, і кожна операція відклалася в душі рубцями тривоги й радості.
Поряд з роботою у сфері абдомінальної хірургії головний хірург ВМКЦПР уже тривалий час надає допомогу раковим хворим.
Нещодавно Каштальяну зателефонувала жінка, яка нині живе в США. Вісім років тому в неї було діагностовано рак підшлункової залози, а лікував і оперував її саме Михайло Арсенович. Вона розповіла, що пройшла обстеження в одній з місцевих клінік і, не виявивши жодних загроз, американські лікарі лише розвели руками й найвищою мірою шанобливо висловилися про незнайомого їм колегу з України. Такі дзвінки – «бальзам на серце» лікаря, що гідно представляє вітчизняну медицину.
Як головний хірург Південного регіону, полковник медичної служби Михайло Каштальян відповідає за діяльність усіх відділень та клінік хірургічного профілю Центру і військових госпіталів, розташованих на півдні та сході країни. Його безпосередня лікарська практика тісно пов’язана з абдомінальною хірургією. Іншими словами, він обстежує і оперує людей, що страждають на різні захворювання органів черевної порожнини. З 1996 року він усе частіше провадить операції за допомогою лапароскопії.
Усі переваги та плюси лапароскопії при лікуванні жовчнокам’яної хвороби вивчені й детально викладені хірургом Каштальяном у кандидатській і докторській дисертаціях. На його рахунку понад 130 статей, опублікованих у наукових журналах і 13 патентів на винаходи. Прізвище Каштальян уже давно стало своєрідним брендом, знаком якості і для всього колективу Військовомедичного клінічного центру Південного регіону, у якому він служить і працює вже 18 років, і для тих, хто звертається сюди по медичну допомогу.
«Вольовий і рішучий, здатний у найкоротший термін поставити точний діагноз і ухвалити єдино вірне рішення на лікування. Він навчає цього і підлеглих», – такі слова ми почули від товаришів по службі полковника. І для лікаря Каштальяна така оцінка – головна нагорода.
Незважаючи на свій високий лікарський статус, він ніколи не відокремлює себе від хірургічного колективу. Сам Михайло Арсенович у середньому за день провадить 45 операцій. За рік виходить близько тисячі!
Він подоброму відгукується про таких лікарів, як полковники медичної служби Сергій Пастерначенко та Олександр Колотвін, підполковник медичної служби Віталій Шаповалов, офіцери запасу і заслужені лікарі України Євген Кононенко, Василь Констанкевич і В’ячеслав Горохов. Як справжній керівник, який відповідає не лише за себе, а й за інших, радіє успіхам молодих і перспективних хірургів майора медичної служби Олега Герасименка, капітанів медичної служби Романа Єніна, Олега Тимчука і Олександра Соломки.
А своєрідною візитною карткою для М.А. Каштальяна та його колег служать відгуки, залишені їхніми пацієнтами, що повернулися до повноцінного життя.
«Тут працює справді чудовий колектив — це не тільки висококласні професіонали, але й чуйні, уважні до кожного пацієнта турботливі люди. Тому величезне спасибі полковникові медслужби, почесному хірургові України Михайлу Арсеновичу Каштальяну, лікареві Василю Федоровичу Костанкевичу, медсестрам Юлечці, Наташі, Ірочці. А те, що у нас в Одесі існує такий лікувальний заклад, де створені чудові умови для хворих, працюють висококласні фахівці, – безсумнівна заслуга начальника госпіталю Володимира Павловича Майданюка. Завдяки їхньому професіоналізму мене, можна сказати, витягли з того світу»…
«Найкращий хірург у місті – полковник Михайло Арсенович Каштальян. Спасибі йому величезне! Перевірено на собі. Він – чарівник! Та й взагалі там команда хірургів – супер».
Тут уже, як кажуть, ні применшити, ні додати.
