Ані доводиться боротися за право материнства. Наявність у неї ВІЛ­інфекції виявилася не так медичним діагнозом, як вироком суспільства.

Так, до своїх 24 років вона тричі побувала в жіночих колоніях і тепер веде бездомне існування. Але хіба статус бомжа – підстава, щоб оголосити людину ізгоєм суспільства?

Анна потрапляла за колючий дріт разом із наркоманами при облавах. Можливо, безвідмовна дівчинка відсиділа за когось прудкішого. Після смерті матері для малолітньої порятунком від бешкетів вічно п'яного батька стала вулиця. Посвячуючи в бродяги, бездомні піднесли їй порцію «бовтанки» – суміші декількох нерецептурних лікарських препаратів. І замість родинного тепла прийшли кольорові галюцинації. «Бовтанка» четвертого­п'ятого вживання погіршує координацію, паралізує кінцівки та вповільнює мовлення.

З допомогою працівників Бла­годійного фонду «Дорога до дому» Аня пройшла процес ремісії. Вона зберегла жвавість розуму та цікавість до життя, тільки говорить повільно та мовби приспівуючи. Там же їй допомогли одержати паспорт.

Документ засвідчує право Ані на частину приватизованої житлоплощі в будинку на Пересипу, де зараз живе старша сестра. Але родичка обу­рилася, що її діти можуть заразитися ВІЛ­інфекцією. А коли цей аргумент у боротьбі за метраж не виправдав себе, по­обіцяла Ані, що підкине їй наркотик і викличе міліцію. Обійнята «табірним» страхом Аня повірила погрозі. І оселилася в напівзруйнованій будівлі навпроти рідного дому.

Туди їй і принесли повістку до суду. Справа в тому що, як умовно­достроково звільненій, Ані належить до середини майбутнього літа після 21.00 не виходити з дому ні на крок. Сестра ж фактично виштовхала її. А безпритульне життя працівники міліції розцінили як ухиляння від наглядового режиму. Перший раз судді Суворовського ра­йону Одеси ухвалили стягнути з неї штраф 55 гривень. Потім Ані довелося ще двічі пояснювати в суді свою безпросвітну ситуацію. Останній раз обставини змусили її прийти в бинтах і з накладеними швами після того, як дівчину збив автомобіль. Бомжам і водії не вважають за потрібне звільняти дорогу!

Але кохання виникає і в халупі! Її 29­річний наречений вірно ділив із нею злиденне існування та приниження, терпів тріскучі морози минулої зими. Він чекав її повернення з місць ув’язнення. Зараз Макс ходить «на світлофор», де жебрає. На ці гроші й живе двійко молодих людей. Але обоє палко бажають розписатися та створити законну родину, щойно Аня вийде з лікарні – молода жінка, будучи на четвертому місяці вагітності, лежить на збереженні майбутньої дитини. Виношування плоду протікає нормально, Аня сподівається дівчинки.

Щоправда, дільнична лікарка наполегливо рекомендувала їй завчасно позбутися майбутньої дитини. Її вже помістили у відділення, де провадяться штучні пологи. Надивилася на муки жінок, що йдуть на такий крок… І підписала відмову від послуг щодо видалення плоду, чого від неї вимагали тричі.

Що далі? Перші ж проблеми в неї почнуться при виписуванні дитини з пологового будинку, бо не можна відправляти немовля в нікуди. Але немає охочих брати на себе відповідальність за Аню, її маля, чоловіка, за тисячі інших таких же людей, що живуть, як бур'яни на узбіччі.

…Очі Ані світяться надією на те, що все колись стане гаразд. Може, релігійна громада допоможе. Вона не прийшла до віри, але усвідомила, що не позбавлятиме себе права та щастя материнства, даного їй природою. Хто їй може це заборонити? А хто підтримає?