Такими рядками починається дитячий віршик про привабливості робітничих професій. Та у реальному житті, виявляється, не все так чудово. Здається, за роки становлення України держава робила все для того, щоб «аромати ремесел» ставали непривабливими. Закривалися заводи, фабрики, і цілі робітничі династії змушені були «човникувати», займаючись чужою для них торговельною справою. Так втрачалися кваліфікація, престиж робітничих професій. І тільки зовсім нещодавно почали несміливо порушувати тему професійно­технічної освіти.

Сьогодні в країні є державна програма «Проф­есійна підготовка молоді», профтехосвіта залишається пріоритетним напрямом роботи парламентського комітету з питань науки і освіти. Але мало що змінилося. В Україні понад 700 тисяч безробітних, і разом з тим виробництву потрібно близько 400 тисяч кваліфікованих робітників. Чи не парадокс?

Майже півстоліття тому почало працювати Ко­димське професійно­тех­нічне училище. Приміщення ПТУ розраховані на 720 навчальних місць, де є 26 навчальних кабінетів, 4 лабораторії тракторів і автомобілів, кухня­лабораторія, дегустаційна зала, слюсарна майстерня, майстерні штукатурів та малярів, комп’ютерний клас, спортивна зала, їдальня, бібліотека з читальною залою, клуб, спортивний майданчик, гуртожиток, адміністративні та побутові приміщення. На околиці міста розташований автотракторний парк, на території якого є пункт технічного обслуговування, 30 критих боксів, 2 критих навіси для сільськогосподарської техніки, навчальний полігон. Загальна площа навчального господарства становить 151 гектар, з них – 102 гектари орної землі і 7,7 га змішаного саду.

Училище готує фахівців за чотирма спеціальностями, три з яких інтегровані, тобто мають не один, а два­три напрями. Всі спеціальності – робітничого спрямування і потребують оновлення матеріально­технічної бази, сучасної техніки. Та Кодимське профтехучилище останню одиницю техніки отримало майже чверть століття тому. А нова техніка вкрай потрібна як для збирання врожаю з дослідних ділянок, так і для набуття учнями навичок у освоєнні новітніх технологій.

– Практика засвідчує, що готовність учнів до праці залежить як від об’єктивних умов, так і від особистості учня, його зацікавленості до трудової діяльності, життєвих ідеалів, ціннісних орієнтирів. Формування кваліфікації залежить від багатьох чинників, зокрема, соціально­психологічних, привабливості професії, любові до обраної справи. І тут вагому роль повинна відіграти держава, щоб підвищити престиж робітничих професій. Адже система професійно­технічної освіти розглядається у контексті розбудови сильної сучасної країни, – зазначає директор Ірина Сергіївна Ковалішина.

У своїй більшості робітничі професії низькооплачувані, а хто хоче працювати за мізерні кошти? Відтак, відпрацювавши певний термін, молоді люди подаються до центру зайнятості і поповнюють армію безробітної молоді, яку влаштовують соціальні виплати за безробіття.

На Кодимщині не так багато діючих підприємств, а тих, які хочуть взяти на роботу молодого спеціаліста, ще менше. Адже виробництво не зацікавлене у недосвідчених кадрах. Як зізнаються керівники, на навчання «новоспечених» спеціалістів піде ще кілька років. А це і час, і кошти. Не поспішають підприємці району надавати місця і для виробничої практики. З 12 сільгосппідприємств всього три приймають практикантів. За законодавством 50% зароблених коштів виплачується у вигляді зарплати практиканту, 50% – спрямовується на рахунок навчального закладу для здійснення його статутної діяльності, зміцнення навчально­матеріальної бази, на соціальний захист учнів, проведення культурно­масової і фізкультурно­спортивної роботи. Саме підприємство залишається без економічної вигоди. І це питання теж загальнодержавного рівня. Бо ні профтехучилища, ні влада на місцях самотужки його не вирішать.

Як розповіла Ірина Сергі­ївна, вихованці училища посідають призові місця у різноманітних конкурсах з загальноосвітніх предметів. Випускники вступають до вищих навчальних закладів, пишається заклад і когортою висококваліфікованих викладачів, які передають свої знання молодим. Все це свідчить про добру якість освіти в училищі, її спрямування на підготовку кваліфікованих кадрів, на прагнення колективу втримати заклад на плаву.

Можна було б завершити нашу розповідь на оптимістичній ноті, адже училище прагне вижити і шукає шляхи для виживання. Та недостатня державна підтримка про профтехосвіту проглядається скрізь: будинок потребує капітального ремонту, в училище немає медичного працівника, психолога, дієтсестри; низька наповнюваність класів, відставання професійної освіти від науково­технічного прогресу. Уже давно виникла об’єктивна необхідність привести навчальні програми і методики у відповідність до європейських стандартів і потреб ринку. Не на словах, а на ділі.