Новосільське – село унікальне. Більшість його жителів зустрічають Новий рік не під зеленою ялинкою, а в парниках біля смарагдової розсади.
Сезон сільгоспробіт у Новосільському починається в листопаді: у спеціальні ящики із землею висівають насіння. З цього часу необхідно постійно перебувати в парниках – щоб топити дровами і вугіллям печі, підтримуючи стабільну температуру і вологість. Помилка може коштувати всього майбутнього врожаю. Як жартують у цьому селі, з листопада по березень подружжя живуть окремо одне від одного – по черзі ночуючи в теплицях, оберігаючи розсаду.
Уже наприкінці лютого, коли ще лютують морози, жителі Новосільського умудряються вгадати «вікно», щоб висадити рослини у відкритий ґрунт, і одразу вкривають плівкою.
Коли в Новосільському починають цвісти овочі, комах у цю пору року ще немає, і господарям доводиться працювати за бджілок, самостійно запилюючи кожну квіточку. Ось це морока! Головне завдання – виростити овочі якомога раніше, коли закупівельні ціни на них тримаються високі. Тільки так можна окупити витрати.
Для забезпечення економічного ефекту новосельці також намагаються виростити на кожній сотці землі по два врожаї за рік.
…Починаючи з квітня щодня до села Новосільського Ренійського району приїжджають десятки вантажних авто – за ранніми овочами. Це село, поряд з Утконосівкою і Озерним Ізмаїльського району, є основним постачальником ранніх вітамінів для багатьох міст України.
Щоб довідатися, як виробляється продукція на приватних подвір'ях, ми побували в гостях у молодого подружжя Вранчан – Сергія та Ірини.
– Тепличне господарство – це, насамперед, великі інвестиції, – розповідає Іра. – Спорудження теплиці розміром 9 на 48 метрів (чотири сотки) обійшлося нам десь у 30 тисяч гривень – потрібно було закупити труби та інші матеріали. Цілими рулонами беремо поліетиленову плівку. Нерідко під час сильних вітрів її рве, а це – нові витрати.
На випадок подібних НП, коли одразу може пропасти уся праця, один із членів родини обов'язково повинен завжди перебувати на господарстві. У родині Вранчан чергує Сергій, і тільки Ірина може виходити на роботу – вона трудиться медсестрою в стаціонарному відділенні для самотніх людей похилого віку.
Щоб «розв'язати руки», молодій родині довелося старшого сина відправити до села Долинського до бабусі – там він живе й ходить у другий клас. Молодшого щоранку відводять до дитячого садка.
– А інакше не проживеш, – зітхає молода жінка. – На сільські зарплати неможливо звести кінці з кінцями, оплатити природний газ, електроенергію та інші комунальні послуги. Але ж нам ще належить піднімати дітей, навчати їх. Ми змушені займатися тепличним господарством. Справа ця – складна і заморочлива. Кожна родина, насамперед, самостійно дбає про постачання води для поливу. У теплу пору року беремо її з водойми, звідки самотужки проклали труби й установили насоси. А от взимку, коли озера замерзають, уся надія тільки на артезіанські свердловини: сусіди кооперуються і будують їх у складчину. Неможливо уявити овочівництво без краплинного зрошення. На нашому городі, наприклад, прокладено 7 кілометрів шлангів! За добривами, отрутохімікатами доводиться їздити до Ізмаїла, де є спеціалізовані крамниці. Гній для удобрення городів також замовляємо із сусіднього району, оскільки в Ренійському ферм практично не залишилося. Раз на три роки треба внести на ділянку хоча б 3040 тонн перегною, який теж коштує недешево.
Велика стаття витрат – оплата залученої праці. У розпал сільгоспробіт, якщо теплиця велика і родина не може впоратися самотужки, доводиться запрошувати на допомогу знайомих із сусідніх сіл. За день роботи прийнято платити 100 гривень плюс забезпечити триразове харчування. Як бачимо, тепличне господарство – дуже важкий хліб.
– Як медпрацівник, можу додати, що робота в теплицях користі здоров'ю не приносить. Через перепади температури і протяги люди часто хворіють на запалення легенів. Випари селітри викликають хвороби нирок та інших органів. Але що робити, не хочеться їхати на заробітки за кордон.
На жаль, ситуація на ринку непередбачувана. Протягом одного дня перекупники, які приїжджають до Новосільського, можуть знизити ціни у два рази. Це зазвичай пов'язано з постачанням овочів через кордон, коли ринок затоварюється. Не секрет, що картоплю до України везуть з Єгипту і Нідерландів, капусту – з Польщі та Македонії, помідори – з Туреччини, цибулю – з Єгипту і Польщі, моркву і столовий буряк – з Польщі і Нідерландів. У результаті вітчизняні городники втрачають значну частину прибутку. А іноді й зовсім опиняються у збитку.
Років п'ять тому у жителів Новосільського справи йшли краще – тоді була можливість «сплавляти» значну частину товару за кордон – до Молдови та Румунії. Але тепер для українського виробника ці ринки закриті.
