До літопису Великої Вітчизняної війни навічно вписані імена тисяч юнаків та дівчат, які з честю виконали свій обов’язок щодо захисту Батьківщини. Немеркнучою зіркою серед них сяє ім’я Героя Радянського Союзу Олени Убийвовк – народної месниці з Полтави.
Олена, або, як її називали, Ляля, народилася 22 листопада 1918 року, була єдиною дитиною в родині трудової інтелігенції. І одержала дуже добре виховання. Вже у ранньому віці дівчинка годувала пернатих та чотириногих друзів, вдома займалася із вчителем музики і шестирічною грала на піаніно. Крім музики, захоплювалася спортом: взимку – лижами та ковзанами, влітку – верховою їздою. А ще до самого закінчення Полтавської середньої школи № 10, засновником якої був автор «Педагогічної поеми» А.С. Макаренко, а директором – не менш знаменитий письменник В.Г. Короленко, вона була незмінною піонервожатою.
Ляля на «відмінно» закінчила школу і стала студенткою астрономічного відділення фізикоматематичного факультету Харківського університету, де була обрана секретарем комсомольської організації факультету та редактором стінгазети «Вектор».
Незабаром після страшного світанку 22 червня 1941 року її викликав секретар вже підпільного обкому партії С.Ф. Кондратенко:
– Я добре знаю твою активність і тому рекомендую тебе керівником комсомольськомолодіжного підпілля. Будете допомагати нам у боротьбі з фашистами, які вже недалеко від міста. Попереджаю: боротьба буде тяжкою, навіть смертельно небезпечною!
Так була створена комсомольськомолодіжна підпільна організація, яка нараховувала 20 чоловік. Її ватажком стала єдина в групі дівчина Ляля Убийвовк. Молоді люди насамперед встановили зв’язок з партизанським загоном, який базувався в Диканьському лісі, визволили та переправили туди 18 військовополонених, а тим, хто залишався за колючим дротом, передавали продукти та одяг, виводили з ладу мотори німецьких танків, що стояли на ремонті, зривали відправлення молоді до Німеччини, приймали по радіо зведення Радінформбюро, поширювали листівки. Протягом півроку таких листівок було видруковано понад дві тисячі за підписом «Нескорена полтавчанка», вони закликали населення чинити окупантам опір, саботувати їхні заходи.
Підривні дії юних підпільників змусили місцеве гестапо викликати на допомогу групи з «Цеппеліна», шпигунської школи00220», каральні загони дивізії «Мертва голова».
Підле зрадництво дало можливість ворогам вийти на слід підпільників, і 6 травня 1942 року вони були арештовані. Вирахувавши, що ватажком є Ляля, окупанти особливо позвірячому знущалися з неї, за два тижні провели 26 допитів із катуваннями, ставили до стінки та імітували розстріл, але так і не довідалися, з ким у неї зв’язок, адреси явок. Прикладом для товаришів була Ляля, якій вдалося з гестапівських катівень передати батькам чотири передсмертні листи. Ось один з них, датований 25 травнем 1942 року:
«Рідні мої мамо, тату, Глафіро!
Сьогодні, завтра, – я не знаю, коли мене розстріляють за те, що я не можу йти проти своєї совісті, за те, що я комсомолка. Я не боюся вмирати і вмру спокійно. Я твердо знаю, що вийти звідси я не зможу. Повірте, я пишу не зопалу, я зовсім спокійна! Обіймаю вас усіх востаннє, міцно цілую. Я не самотня і відчуваю навколо себе багато любові і турботи. Вмирати не страшно!
Цілую усіх від щирого серця!
Ляля».
А наступного дня, 26 травня 1942 року, арештованих вивезли за околицю Полтави. Відчинилися задні дверцята вантажівки, услід за озброєними есесівцями зіскочили п’ять знівечених юнаків. Як пише лауреат Ленінської премії Олесь Гончар у присвяченій Лялі повісті «Земля гуде», останньою зійшла з машини «золотоволоса висока дівчина в розстібнутім легкім пальті, у білому платті, в чорних модельних туфлях на босу ногу. Сонце било їй просто в очі, і вона мружилась. Дівчина подала юнакам руку і, не соромлячись, поцілувалася з ними як з братами».
А через кілька хвилин Ляля Убийвовк, якій було 24 роки, а також члени її бойового штабу – Сергій Сапіго, Леонід Пузанов, Сергій Ільєвський, Валентин Сорока, Борис Серга – були розстріляні.
Відважні підпільники посмертно удостоєні державних нагород, а Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 травня 1965 року Олені Костянтинівні Убийвовк було присвоєно високе звання «Герой Радянського Союзу».
На її честь споруджені пам’ятники в Полтаві та Харкові, встановлені меморіальні дошки в Полтавській середній школі № 10 та на одному з корпусів Харківського університету. Її іменем названо сім сільських шкіл, у Полтавському краєзнавчому музеї широку експозицію займають її рояль та гітара, на яких вона грала, книжки, які вона читала, ковзани, лижі, шахи, передсмертні листи, похвальні грамоти, фотографії. Тут завжди багато екскурсантів. Музей також відвідали учні Іллічівського вищого професійного училища морського транспорту, яких супроводжувала двоюрідна сестра героїні Лідія Антонівна Убийвовк.
Олена Убийвовк залишила слід не лише на землі, але й у небесній світобудові. Її іменем названа мала планета – № 2164, яку відкрив у 1972 р. працівник Кримської астрофізичної обсерваторії Микола Черних.
