Цього року йому виповнилося б 80. Два роки не судилося дожити Володимиру Івановичу Булавіну до цієї дати.

Ім’я Булавіна відоме у Біля­ївському районі. Особливо серед тих людей, хто мав стосунок до меліорації. У сільському гос­подарстві при­дністровських сте­пів без неї не виростити овочів, високих врожаїв зернових. Двадцять п’ять років інженер­гідротехнік Володимир Іванович Булавін очолював Нижньодністровську зрошувальну систему – одну з найбільших систем України, яка й досі обслуговує Біляївський, Овідіопольський, Роздільнянський та Білгород­Дністровський райони. Він її творив, будував, обстоював, розвивав.

Його авторитет серед меліо­раторів мав міцне підґрунтя. Ділові якості цієї неординарної людини були високо оцінені керівництвом області, країни. Портрет Булавіна, як кращого меліоратора, ба­гато років прикрашав Дошку пошани Міністерства водного господарства. Нагороди, відзнаки, довіра людей супроводжували його все життя, яке до останку було присвячене роботі, громадській діяльності, турботі про людей. Без цього він просто не міг жити. У створеному ним міцному і професійному колективі фахівців завжди була атмосфера відповідальності і значимості праці меліоратора, від якої залежить майбутній врожай.

Велике значення Булавін приділяв кадровій політиці. Самостійно добирав спеціалістів, адже його часто запрошували головою екзаменаційної комісії до Білгород­Дністровського меліоративного технікуму. Під­тримував також тісний зв’язок з інститутом водного господарства у місті Рівному.

У Маяках для будівельників гідроспоруд і співробітників побудував цілий житловий масив сучасних котеджів. Більшість молодих фахівців, приїхавши на роботу, отримували квартири з газовою плитою, холодильником, централізованим водопостачанням та водовідведенням. Щоб не відволікатися на побутові проб­леми.

Маячани згадують Булавіна як свого героя. Поруч нього виростали прекрасні спеціалісти­меліоратори, яких навчив самовіддано працювати, дбати не лише про сьогодні, а й дивитися вперед. Він розумів, що для ефективної праці необхідні не тільки належні умови життя, а й взаємоповага і довіра. І сьогодні живе серед меліораторів району булавінський дух спільного вбо­лівання за справу.

Власноруч вмів робити усе, за що брався по господарству. Знався у виноградарстві, вирощуванні квітів, особливо бузку, який у Міжнародний жіночий день 8 Березня багатьох полонив своїм ніжним ароматом.

У школі «перескочив» молодші класи, бо був кмітливий і старший за віком. А далі – меліоративний технікум, який закінчив на «відмінно», незважаючи на те, що кілька разів його виключали за надто веселий норов і сміливу винахідливість простого селянського хлопця. Ще студентом навчився фотографувати, грати на гармошці, чим і підробляв собі в юності.

Далі навчався у Київському інституті меліорації і водного господарства, який теж закінчив із відзнакою, отримавши направлення до Туркменії викладачем у технікумі. А далі – як у кожного молодого хлопця тих років – армія. Був комсоргом роти, вступив до лав КПРС.

Як потрапив до Маяків – окре­ма історія. Працюючи після армії головним інженером між^­колгоспбуду під Києвом, де будувалися ферми, гуртожитки, був рекомендований на посаду начальника цієї організації. Та сталося непередбачуване – помер батько. Син зробив у майстерні міжколгоспбуду домовину і великий дерев’яний хрест. Це і поставили головному інженеру у провину: як! Комуніст – і хрест?! Рішення було категоричним: виключити!

Допомогли товариші із Мініс­терства. Булавіна відправили в одеські степи. Ось так, у Маяках, де так потрібна була вода, і розгорнув свою діяльність на користь усього південного регіону Володимир Іванович Булавін. «Полям воду – урожай народу» – викладено плиткою на одному з каналів. Це була його мрія, яку він втілив у життя, працюючи спочатку інженером, а невдовзі – керівником.

Вже працюючи директором Біляївського заводу «Буддеталь», реалізував себе на ниві місцевого промислового виробництва. Молодих підтримував, навчав, вимагав. А старших, ветеранів праці, шанував і завжди допомагав їм. Усім показував приклад, як треба ставитись до пенсіонерів. Й досі пам’ятаються зворушливі свята в День людей похилого віку, коли в центрі уваги ті, хто своє життя присвятив праці.

Вулицю Меліоративну на його честь в Маяках названо вулицею Булавіна. В пам’ять про земляка, який так багато зробив для розвитку і майбутнього села. Мріяв зробити більше. Пам’ять про цю людину живе у його справах. Залишилися у селі булавінське управління, булавінські будинки, булавінський дитсадок. І ще хочеться доповнити – люди, які беруть приклад з Володимира Івановича Булавіна, в серцях яких живе дух спільного вболівання.