Коли мова заходить про житловий дефіцит, то мимоволі згадується легендарне висловлювання булгаківського Воланда: «Люди як люди, лише от квартирне питання їх зіпсувало». Справді, відсутність власного житла, а найголовніше – перспектив на його одержання або придбання, спроможна довести до відчаю навіть найстійкішого громадянина.
Звичайно, з огляду на нинішнє життя проблем у ізмаїльців, як, мабуть, і в усіх жителів країни, задосить. Але, безумовно, як і раніше, одним із «найболючіших» є саме житлове питання. Адже після розпаду однієї із наймогутніших у світовій історії держав – Радянського Союзу – фактично припинилася роздача безкоштовного житла. Разом з тим, нерухомість по всій країні, за винятком явно депресивних регіонів, коштує недешево. А в Ізмаїлі, незважаючи навіть на провінційну специфіку, – відсутність серйозних перспектив для молоді, гострий дефіцит гідно оплачуваних робочих місць, – ціни на вторинному ринку житла на рівні обласних центрів.
Так вже історично склалося, що Ізмаїл – це місто династій моряків. Фактично кожний другий молодий чоловік, беручи приклад зі свого батька або діда, мріє стати або капітаном, або ж старшим механіком. У цьому, швидше за все, і приховуються джерела парадокса. З одного боку – ізмаїльські містоутворюючі підприємства морегосподарського комплексу охоплені кризовими явищами, і офіційні заробітні плати там балансують на межі прожиткового мінімуму. А разом з тим, з другого боку, усупереч всім шаблонам економіки, у міському обороті перебуває дуже солідна грошова маса. І насамперед, завдяки морякам«підпрапорникам», які, по суті, за просто так інвестують у місто мільйони американських доларів. Ось на них переважно і орієнтуються продавці житла, встановлюючи позахмарні ціни.
Але врештірешт – не всім же дано ставати моряками. Комусь же треба й інші професії опановувати. Але чи є в цих, так званих пересічних, жителів столиці Українського Придунав’я хоч якісь шанси на придбання жаданих квадратних метрів власного житла? Спробуємо в цьому розібратися.
У місті, звичайно ж, спостерігаються зачатки первинного ринку житла – багатоповерхові квартирні будинки поволі, але все ж таки будуються. Але споруджують їх компанії не на бюджетні гроші, а винятково з метою одержання прибутку – квартири або заздалегідь проплачуються майбутніми мешканцями, або купуються після здачі будинку в експлуатацію. Відзначимо, що ціни на ці квартири набагато вищі, ніж на житло вторинного ринку. То ж цей варіант для глобального вирішення квартирного питання ми всі змушені відкласти.
Певні надії у багатьох з’явилися після того, як 26 квітня Міністерство регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ заявило про нову державну програму іпотеки, ініційовану в березні цього року Президентом України Віктором Януковичем. У межах програми планується видавати кредити на житло під 3% терміном на 15 років. Протягом 10 років позичальник буде одержувати часткову компенсацію відсотків з Державного бюджету. Перший внесок не повинен перевищувати 25%. На програму іпотеки в Держбюджеті передбачено 1 млрд грн. Розпорядник коштів – Міністерство регіональної політики. Визначати ж виконавців програми в регіонах серед державних структур будуть органи місцевої влади.
Програма «Доступне житло» стартувала в Україні у середині травня. Керівництвом Ізмаїла із урахуванням Генерального плану міста вже також передбачено ділянки (в районі вулиць Фанагорійської та Бадаєва) під спорудження соціального житла (багатоквартирних будинків) на той випадок, якщо кошти під реалізацію даної програми будуть все ж таки виділені і на місто Ізмаїл. Чи реально розраховувати на цю програму? Тут поки що немає визначеності. Адже запланований мільярд гривень на іпотеку в Держбюджеті розрахований на придбання 30 тисяч квартир. А в рамках країни – це поки що лише крапля в морі.
Перейдемо тепер до можливості спорудження приватного будинку. Ділянки в центральній частині міста дуже дорого коштують – за ці гроші можна і пристойну квартирку придбати. Щоправда, відносно безкоштовно земельну ділянку все ж таки можна одержати в одному із найвіддаленіших мікрорайонів міста (по суті, в чистому полі) – на «Гудзівці2». Оформлення землі обійдеться у кілька тисяч гривень. Однак, незважаючи на те, що ділянки тут одержали сотні городян, будівництво, як правило, провадиться надзвичайно повільними темпами. Причин низької інтенсивності забудови мікрорайону декілька. Крім звичайного посилання на дорожнечу будматеріалів та виконуваних робіт, головною причиною все ж таки є відсутність усілякого роду комунікацій (електрики, води, газу, асфальтованих доріг). Розв’язувати дану проблему дешевше було б, звичайно ж, у складчину. Але слід визнати, що посправжньому платоспроможних городян серед тих, які оформили ділянки в ізмаїльській «тмутаракані», можна перерахувати на пальцях однієї руки. Тому й зрозуміло, чому перспективи швидкої забудови на «Гудзівці2» досить примарні.
Безвихідь ізмаїльців, які потребують власного житла, призвела до того, що останнім часом стали досить активно заселятися садівничі кооперативи. Але ті, хто ризикнув піти на цей крок, напевно неодноразово вже пошкодував про своє рішення. Адже із самого початку дачні будиночки зовсім не були призначені для постійного мешкання там людей. І відсутність зручностей, поки що ніяк не дає і найменшого приводу назвати садівниче житло прийнятним варіантом.
То ж, горезвісне квартирне питання і далі псує характери та ламає долі.
