Останнім часом влада стала доступнішою. Проте у листах читачів, адресованих редакції, ніні, та й звучить: «Не можемо достукатися до чиновників…» Все ж таки не до кінця ще зруйнований стереотип недовіри до влади. Що робиться в області щодо формування кредиту довіри до неї у простих людей, які зіткнулися на місцях з несправедливістю та байдужістю?
Про відкритість і доступність влади в нашому регіоні ми розмовляємо з головою Одеської обласної ради Миколою ПУНДИКОМ.
– Микола Володимирович, долучившись до Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, Україна взяла на себе низку зобов’язань. Одне з них – гарантія прав громадян на інформацію. Саме з реалізацією цього права пов’язано поняття відкритості влади. Часто з вуст опозиції можна почути, що нібито Закон «Про доступ до публічної інформації» запізнився. Що б Ви їм відповіли?
– Наші опоненти і праві, і не праві. Поясню. Ще до ратифікації цієї Конвенції Україною у 1997 році, з часу здобуття нашою країною незалежності, було ухвалено багато важливих законодавчих актів, які тією чи іншою мірою забезпечували доступ наших громадян до інформації. Це закони «Про інформацію», «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації». Це низка законів, які регламентують професійну діяльність журналістів, – а без вас і ваших колег не може бути повноцінного доступу до інформації! То ж заявляти, що ось до ухвалення названого Вами правового акта ми жили в якомусь вакуумі, не можна.
Інша справа, що саме в новому Законі чітко прописаний термін «публічна інформація», яка пов’язана з виконанням своїх обов’язків суб’єктами владних повноважень. Зазначені і самі ці суб’єкти, визначено механізм та окреслена відповідальність за надання інформації. Простіше кажучи, це Закон про відкритість влади. Його можна і потрібно було ухвалювати раніше. Що, до речі, могли зробити й наші опоненти, коли важелі управління були в їхніх руках.
А нова команда, сформована Президентом України Віктором Федоровичем Януковичем, пропрацювала питання. Закон був ухвалений парламентом і підписаний Главою держави 13 січня 2011 року.
– Відомо, що, згідно з нормами Євроспільноти, відкритість базується на трьох поняттях. Це прозорість – перебування влади та її представників під публічним контролем, доступність, а також готовність оперативно реагувати на запити громадян. Миколо Володимировичу, в одному зі своїх виступів Ви обурювалися із приводу бюрократизму, з яким зустрічаються наші громадяни у коридорах влади. Скажіть, а чи до снаги це триєдине завдання для нашого бюрократичного апарату?
– Куди ж він подінеться, апарат цей! (Сміється). Якщо говорити серйозно, то бути непублічною влада в Україні вже не може… Гаразд, давайте так скажемо: може, але вже з превеликим зусиллям. Ви посміхаєтеся, але повірте – непросто жити в умовах, коли будьякий незграбний рух посадової особи потрапляє в об’єктив, а невдале висловлювання миттєво тиражується ЗМІ. Подивіться, як працюють інформаційні служби центральних та місцевих телеканалів. У них на сайтах прості люди залишають інформацію про чинені неподобства. Журналісти виїжджають на місце, роблять репортаж – і все! Зникнути, відкрутитися вже не можна. Так, чиновники поки що бояться не громадського осуду, а реакції їхнього начальника Івана Івановича. Але це перший крок. Ідемо від Івана Івановича до громадянського суспільства.
І губернатор області Едуард Леонідович Матвійчук, і я дуже багато довідуємося з масмедіа, у процесі нашого спілкування з журналістами. Згадайте історії з інтернатами в області, із захопленням пляжів тощо. А усе це наслідок недоробок місцевої влади. Тому керівники області жорстко реагують на такі випадки.
Ми підтримуємо контакт із громадськістю також за допомогою вебпорталу і через комунальні засоби масової інформації – обласну державну телерадіокомпанію та газету «Одеські вісті». Це потужний регіональний інформаційний ресурс.
– Миколо Володимировичу, чи достатньо у влади дієвих механізмів, щоб реалізувати права громадян на доступ до інформації про роботу влади?
– У Законі «Про доступ до публічної інформації» є поняття «розпорядники інформації». До них відносяться, крім суб’єктів владних повноважень, ще й юридичні особи, фінансовані з бюджетів різних рівнів, особи, які посідають делеговані повноваження суб’єктів владних повноважень. А також – особливо відзначу – суб’єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними або виключними правами, або ж є природними монополіями.
Знаєте, налагодити механізм роботи органів державної влади та місцевого самоврядування щодо виконання нового Закону набагато легше, ніж змусити виконувати його положення інших розпорядників інформації.
– Особливо монополістів – з їхнім то впливом!
– Цілком правильно. Будьякий закон повинен бути «обкатаний» часом. Впевнений, ми прийдемо до того, що жодних зволікань у наданні відповідних даних не буде не лише з боку влади, але й з боку інших розпорядників інформації.
Що ж стосується обласної ради, то з часу набуття чинності Закону ми одержали вже понад 70 запитів. Їхні автори – громадяни та громадські організації. Причому до нас звертаються і представники інших регіонів, зокрема з Донецької та Львівської областей. Відзначу для читачів: йдеться саме про запити облраді, як розпоряднику інформації. Звертання громадян – окрема категорія, ці листи на нашу адресу й раніше йшли потоком.
– Чим найчастіше цікавляться автори запитів?
– Зрозуміло, станом фінансів. Ось у мене на столі лежить саме запит про витрати обласного бюджету на сферу освіти регіону. Часто одержуємо запити щодо земельних відносин. Якщо розпорядником запитуваної інформації є інший орган влади або установа, апарат обласної ради пересилає листа до належної інстанції і сповіщає про це адресанта.
– Погодьтеся, відкритість влади залежить від рівня політичної культури суспільства, зокрема у держапараті. Глибоко переконаний, що жодні закони, найдосконаліші, не змусять чиновника з бідною, низькою внутрішньою культурою працювати як належить. Чи не здається Вам, що саме в цьому криються глибинні причини проблем сучасної України?
– Вірно Ви говорите. Але давайте розберемося. Звідки взятися високій культурі чиновника, якщо в нього зарплата іноді менша, ніж в охоронця? А службовець повинен бути ввічливим і не зірватися, коли дзвонять телефони, викликає начальство і одночасно в кабінеті сидять роздратовані відвідувачі. При цьому у такого працівника в голові думки: де взяти гроші дитині на нове пальто, як заплатити за квартиру… Як би ми не розповідали про ідеального службовця, скільки б не кивали на Європу – доки не буде гідного матеріального забезпечення держслужбовців і посадових осіб місцевого самоврядування, гарні міркування залишаться розмовами на користь бідних.
Зрушення вже є: як відомо, нове законодавство про державну службу передбачає істотне збільшення оплати праці вже у 2013 році.
І другий аспект. А звідки беруться ці грубі чинуші? Не з Марса ж прилітають. Вони – представники того самого народу, що їх критикує. А нехай критики уявлять себе на секунду в ролі чиновника. Довго пробудуть «європейцями» у цій шкурі? Сумніваюся.
Інша справа, що безкультур’я та непрофесіоналізм можна десь зрозуміти та пояснити, але не прийняти. Працюєш в апараті – будь ласка виконуй усі вимоги. Ніхто тебе за вуха сюди не тягнув. Ні – пиши заяву і шукай легшого життя.
– І все ж таки відкритість влади – процес двосторонній. З одного боку, він забезпечується активною позицією суспільства. З другого – рівень відкритості прямо пов’язаний з реальною діяльністю органів влади. Де ж, на Ваш погляд, більше труднощів?
– Погано те, що люди бояться або лінуються обстоювати свої права, зокрема на інформацію! Якщо в обласних центрах, великих містах діють громадські організації і впливові ЗМІ, які спроможні допомогти людині, та й просто підняти галас, що лякає бюрократів, то на місцях, як кажуть, нічого не гуде. Прошу читачів газети – а вони є в кожному населеному пункті області – зрозуміти те, про що я говорив вже неодноразово: держслужбовці та працівники органів місцевого самоврядування працюють для вас. Ви їх обираєте, їх призначають обрані вами представники влади. Смикайте їх, вимагайте те, що гарантоване законом. Але до цього потрібно не полінуватися і почитати цей закон. Тобто попрацювати над собою. А не хочеться, розумію. Люди стали байдужими. Згадаємо, як починався проект «Народний бюджет»…
– Уявляю, як скривляться на цьому місці Ваші опоненти, мовляв, знову за рибу гроші, скільки можна, нав’язло в зубах…
– Нав’язло – не нав’язло, якщо зляться, отже, вірна ідея в нас була (сміється). Отже, багато жителів сіл ішли на перші сходи з недовірою. Не вірили. Не вірили. Гадали, кампанія чергова. Але от поїхали в область шкільні автобуси. Відкрилися школи. Одна, друга, третя… Дитячі садки. А потім – звітні сходи! Ось це і є відкритість. На деяких таких зборах представникам влади ой як діставалося. Сувора критика звучала. І ніхто її повз вуха не пропускав. Звітувати перед людьми будемо і в подальшому.
Можливо, «розбудимо» громадян, і вони перестануть боятися, соромитися, знічуватися перед владою. Ми разом – не народ окремо, а керівники окремо – а всі разом будуємо нашу країну, яка завтра відзначає день свого народження. Тому через газету вітаю читачів зі святом – Днем незалежності України! Нехай у кожному домі панує мир та добро, а влада цьому лише сприятиме.
