Батьківським шляхом
Спочатку про батька. Анатолій Семенович виростав наймолодшим у сім’ї. Йому за приклад – старші його брати, які стали механізаторами. Не раз вони брали його з собою в поле. Хлопчика вабив простір. Із задоволенням допомагав Анатолій братам, коли ті ремонтували техніку, готуючи своїх «залізних коней» до польових робіт. Тож з майбутньою професією він визначився ще у шкільні роки. Оволодівання механізаторською справою почалося у старших класах на уроках механізації.
Першим трактором на трудовому шляху А. Степанюка став гусеничний Т74. З того часу працював на різних марках тракторів. Освоїв і комбайнерську справу. За роки роботи механізатор набув досвіду, який, у поєднанні із відповідальним ставленням до своїх обов’язків, дозволяє йому провадити доручені виробничі завдання швидко і якісно.
Анатолій Семенович, коли син Андрій підріс, став його брати з собою в поле. Степанюкумолодшому одразу припала до душі механізаторська справа. Тож по закінченні школи пішов батьківським шляхом.
…Поруч з магістраллю Київ – Одеса розкинулося широке поле. По ньому на певній відстані розмірено рухаються два колісних трактори МТЗ80. Передній – з сівалкою, той, що позаду, – з боронами. Можна було помітити, що перший з них все норовив пришвидшити рух, та, ніби кимось стримуваний, відразу повертався до попереднього темпу. Задній же суворо дотримувався дистанції, наче контролюючи роботу свого колеги. Складалося враження, що трактори з’єднані невидимим тросом, за допомогою якого вони рухаються на однаковій відстані один від одного.
Таку картину ми спостерігали у квітні на одній з площ ПСП «Буревісник», де сіяли соняшник. Як з’ясувалося, за кермом трактора з сівалкою сидів молодий механізатор дубинівського сільгосппідприємства Андрій Степанюк, а боронував засіяні ділянки його батько Анатолій Семенович.
– Батькові й сину Степанюкам притаманні такі риси, як порядність, дисциплінованість і відповідальність, – з гордістю зауважив у розмові з нами директор агроформування Микола Каушан. – Ці механізатори входять до числа найкращих працівників господарства. Доручаючи їм будьяку роботу, я впевнений, що вона буде зроблена на совість.
Ось уже кілька років батько й син працюють у парі. На тракторах МТЗ80 вони провадять на полях дубинівського агроформування оранку, культивацію, сівбу, коткування площ, обприскування посівів тощо. Працюючи разом із сином, Анатолій Семенович із задоволенням передає йому свій механізаторський досвід. Завжди підказує, як краще провадити той чи інший вид робіт, як правильно відрегулювати або відремонтувати механізм трактора чи причіпного агрегата.
Цьогоріч хлібороби ПСП «Буревісник» першими серед базових господарств району завершили збирання ранніх культур. Підбиваючи підсумки жнив, керівництво сільгосппідприємства в числі кращих працівників знову відзначило обох Степанюків. Крім того, на День молоді Анатолія було нагороджено спільною Грамотою райдержадміністрації та райради.
Сергій ОСАДЧУК, Савранський район
Першопроходець
Після закінчення дев’ятьох класів у 1944 році Володимир Петрович Сатунін вступив на другий курс Горьківського річкового училища. За чотири роки здобув спеціальність штурмана річкового флоту. До Радянського Дунайського державного пароплавства В.П. Сатунін прибув 1948 року із групою горьківчан, що налічувала 36 чоловік. Одразу ж одержав призначення на пароплав «Харків» у якості старшого помічника капітана.
Це були часи, коли країна тільки ще робила перші кроки щодо опанування малознайомої та норовливої річки. Найскладнішим районом плавання були Катаракти (981–1048 км). Лоцмани, що виконували провадження по Дунаю, були іноземцями. На нижній ділянці – румуни та греки, вище по річці – югослави, угорці, словаки, чехи й австрійці. Тому 1945 року перед пароплавством було поставлено завдання – підготувати вітчизняних лоцманів.
Були й ще деякі труднощі: екіпажі суден також складалися із закордонних фахівців. Тому нашим морякам доводилося поквапом вивчати іноземні мови. Так, за короткий строк Володимир Сатунін уже навчився спілкуватися румунською, сербською й угорською.
Цілеспрямованість і молодий запал були тією рушійною силою, що допомогла судноводію В.П. Сатуніну долати перешкоди на шляху до опанування річки. Він став одним із найперших радянських капітанів катарактних суден. Очолюваний Володимиром Петровичем екіпаж успішно здійснював провадження суден на цій найскладнішій ділянці. Як наслідок – його ім’я було занесено до Книги пошани Дунайського пароплавства.
Без відриву від виробництва В.П. Сатунін закінчив Одеський інститут інженерів морського флоту за фахом «Експлуатація водного транспорту». У 1964 році Володимир Петрович перейшов на берегову роботу. Як капітаннаставник служби безпеки мореплавання, він подавав професійну допомогу судноводіямпочатківцям, ділився з ними своїм багатим досвідом роботи на річці. У січні 1972 року він був призначений капітаном теплохода «Рибінськ». Його висока кваліфікація й вимогливість до себе та підлеглих давали свої плоди – екіпаж судна працював з великою віддачею й постійно був між найкращих.
Почесний працівник морського флоту, ветеран пароплавства В.П. Сатунін пішов на заслужений відпочинок 1989 року. На щастя, його багатий судноводійський досвід іще тривалий час залишався затребуваним. Він працював лоцманом у системі Головрічкофлоту СРСР; потім – капітаном підмінної команди самохідного флоту УДП.
Цього року 11 липня Володимир Петрович відзначив солідний ювілей – 85річчя. Згадуючи пройдений життєвий шлях, В.П. Сатунін може пишатися своїм внеском у становлення пароплавства, опанування Дунаю. На таких людях і тримається життєвий лад.
Олег ДУНАЄВ, м. Ізмаїл
