Тяжке право на материнство
Про долю цієї жінки «ОВ» розповіли 10 квіт–ня 2012 року в статті «Носить під серцем дитя всупереч усьому».
Нагадаємо: 24–літня Аня, що тричі побувала в місцях ув’язнення, виявилася заручницею обставин. З одного боку, старша сестра, сповнившись бажання відвоювати в Ані частину належної їй житлоплощі, обіцяла підкинути дівчині наркотики й зафіксувати цей факт за допомогою міліції. І вижила сестру з рідного дому. Питущий безвільний батько–інвалід не міг втрутитися в ситуацію. З іншого боку, Аня, як звільнена умовно–достроково, повинна була після 21.00 перебувати вдома. І тому над нею нависала загроза знову опинитися в колонії, тільки тепер – за порушення режиму.
При цьому Аня, зневірившися від безпритульності, пристрастилася до «бовтанки» – наркотичної суміші з низки нерецептурних медичних препаратів. Це різко погіршило координацію рухів, призвело до вповільненої мови й майже цілковитого паралічу ніг. І ще – до низки набутих хвороб додалася ВІЛ–інфекція.
Але найбільше ситуацію ускладнювало те, що Аня завагітніла від такого ж бездомного хлопця–інваліда, що осиротів в Одесі. Лікарі переконували відмовитися від плода. Але вона непохитно обстоювала своє право на материнство.
І ось знову зустріч із нею – жінкою з неординарною долею.
…Аня щасливо посміхається:
– Ось моя дочка Віталіна.
Цілком здорова дівчинка, народилася наприкінці липня, вагою 3 кг, 52 см зросту. За півтора місяці набрала навіть на 200 г більше, ніж допускає орієнтовна норма. Перший аналіз виявив відсутність ВІЛ–інфекції у малючки, скоро буде і другий. Дівчинка стоїть на обліку в районній поліклініці.
На руці Ані кілечко: простеньке, всього за 22 гривні. Але дороге, бо його подарував їй чоловік Денис.
Двоє знедолених людей розписалися в РАЦСі Київського району. Обранець Ані кілька років до цього, як міг, опікувався нею, чекав її повернення з ув’язнення. Коли з'явилася Віталіна, взяв на себе догляд за дитиною. Аню ж на візку подруга відвозить просити милостиню, оскільки інших доходів у молодої родини немає. Живильні суміші, пелюшки, підгузки надає соціальна організація.
Живуть усі троє в однокімнатній квартирі. Ця маленька філія земного раю для незвичайної родини винайнята на кошти церкви Святого Михайла, що на території судноремонтного селища, терміном на один рік. Молода пара сповідує православ'я, але протестантський пастор усе одно вирішив допомогти молодим.
– Ми завірили у нотаріуса договір про те, що я продаю сестрі свою частину квартири. Оформляю документи на одержання грошей за народження дитини. Ще частину коштів збирають парафіяни. Так набирається сума, на яку церква допоможе купити будиночок у Сумській області, – описує майбутнє облаштування в житті Аня.
Крім церкви, ніхто родині не допомагає. Більше того, чоловік Ані ніяк не оформить інвалідність. Копітка справа. А «домовитися» з лікарями він не може – немає за що.
…У першій статті про цю родину є такі слова: «Очі Ані світяться надією на те, що все колись влаштується». Молода родина знайшла підтримку. А інші, що залишилися на узбіччі життя? Хто їм допоможе? Так, світ не без добрих людей. Але навіть ті, що допомагають, не можуть замінити державу. І дане питання з порядку денного для соціуму не знімається…
Владислав КІТІК,
«Одеські вісті»
Як допомогти слабкочуючим?
Напередодні Міжнародного дня глухих в Одеській міській раді відбувся круглий стіл, присвячений проблемам людей з ослабленим або відсутнім слухом. Їх в Одесі півтори тисячі.
Директор департаменту праці та соціальної політики Олена Китайська нагадала про дві муніципальні програми – «Рівність» і «Надання соціальних послуг та інших видів допомоги соціально незахищеним категоріям громадян». Завдяки їх ухваленню цього року на слухопротезування було спрямовано 450 тисяч гривень. У межах державної програми 60 чоловік одержали спеціальні мобільні телефони.
Голова обласної організації Ук–ра–їнського товариства глухих Олександр Бабін говорив про відсутність місць для працевлаштування. Спеціалізованих підприємств, як раніше, уже немає. А люди хочуть працювати, і проблему треба розв’язувати. Чимало труднощів виникає і тоді, коли людина, яка погано чує або глуха, вирушає до поліклініки або лікарні. Без сурдоперекладача тут не обійтися.
Головний спеціаліст відділу надання медичної допомоги дорослому населенню міського управління охорони здоров’я Сергій Михайлов заспокоїв: до лікувальних установ відправлено листи, відповідно до яких прийом глухої людини або такої, яка погано чує, має здійснюватися позачергово і у присутності сурдоперекладача. Проте таких лише двоє.
Прозвучала пропозиція організувати курси сурдоперекладачів. Олена Китайська пообіцяла обговорити це питання з керівниц–твом міського центру зайнятості, де здійснюється професійне навчання і перенавчання громадян. Можливо, невелику групу сурдоперекладачів там вдасться підготувати.
Начальник відділу організації пасажирських перевезень Департаменту транспорту, зв'язку та організації дорожнього руху Артем Дубина поінформував про доручення, дане підприємствам–автоперевізникам. Усі вони зобов'язані перевірити справність спеціальних пристроїв для інформування про необхідність зупинки на всіх транспортних засобах.
Під час обговорення ситуації також з'ясувалося, що у нас немає груп у дитячих садках і фахівців, які б займалися з дітками, яким імплантовані слухові апарати. Така дитина, при правильно організованій роботі з нею, може адаптуватися й займатися у звичайній школі, а не в спеціалізованій для дітей з проблемами слуху. Проте тут не обійтися без ухвалення деяких рішень на державному рівні.
Голова громадської організації «Спортивний клуб інвалідів «Одеса–баскет» Олег Прохоров поскаржився на те, що при великій кількості телеканалів в Одесі про людей зі слабким слухом та глухих думати ніхто не хоче, сурдопереводу немає. Втім, тут обговорення знову повернулося до теми підготовки сурдоперекладачів, яких поки що не вистачає.
На завершення Олександру Бабіну вручили Почесний знак міського голови. Було також вручено Почесні грамоти Одеської міської ради і Департаменту праці та соціальної політики.
Світлана КОМІСАРЕНКО,«Одеські вісті»
