Забутий педагогічний клас

«У зв'язку з постановою Партії й Уряду УРСР при середній школі № 90 відкривається 11–й педагогічний клас. На підставі поданих документів приймальна комісія у складі Зав. ОблВНО тов. Чекунова П.П., Директора СШ № 90 Лапчинської Є.Л., завуча школи № 90 Вієвської А.Ф. зарахувала до 11 педагогічного класу слідуючих товаришів...» Це був один із перших документів, підписаних директоркою жіночої школи № 90 Євгенією Лапчинською на початку 1945 навчального року.

Педагогічний клас школи № 90 створювався відповідно до рішення виконкому облради. Воно ж своєю чергою дотримувалося постанов Ради Міністрів і ЦК партії, спрямованих на організацію додаткових педагогічних класів у шістьох школах республіки.

Обласні органи влади повинні були забезпечити учениць зошитами та підручниками, нагодувати і одягти. Рішення облради чітко розписувало, хто за що відповідав. Наприклад, облвідділ освіти безкоштовно надавав повний комплект підручників і посібників. Облторгвідділу доручалося постачання дівчаткам продовольства за нормами, встановленими для педагогічних училищ. Вирішувалося питання про добір для роботи у класі висококваліфікованих учителів.

Були чітко розписані обов'язки начальника ОблВНО Чекунова щодо врахування в кошторисі витрати на видання одноразової допомоги в розмірі 1/3 середньорічної зарплати вчителя початкової школи. Такі заходи свідчать багато про що. У країні, яка якихось кілька місяців перед тим поборола фашизм, яка втратила 27 мільйонів жителів, у якій міста й села лежали в руїнах, опікувалися тими, хто будуватиме завтрашній день, і тими, хто роститиме цих будівників.

Наприкінці навчального року випускниці 11–го класу складали іспити, які потрапили в поле зору газети «Большевистское знамя». Зокрема, в номері за 29 червня 1946 року йшлося про іспит із педагогіки, на якому належало висвітлити такі теми: про виховне значення позакласної роботи з учнями початкової школи; про зміст і форми роботи з виховання радянського патріотизму у дітей; і, як водилося в ті роки, про піклування партії й уряду про школу та вчителя.

У червні – липні 1946 року учениці склали всі іспити і, треба сказати, зробили це досить успішно: 8 дівчат із 28 пройшли випробування на «відмінно». До речі, одна з них, Лідія Клапша, поєднувала навчання з роботою в бібліотеці школи. У жодної з випускниць не було незадовільних оцінок.

Усе, чого домоглися дівчата, багато в чому пов'язане з іменами вчителів, що вклали в роботу з ними свої знання та майстерність. Насамперед треба сказати про директорку школи Євгенію Леонтіївну Лапчинську, яка 1927 року закінчила хімічний факультет Одеського інституту народної освіти. Викладала хімію у школах міста. Одразу ж після визволення Одеси Є. Лапчинську направили до школи № 90, призначили директоркою. При цьому вона й далі навчала дітей хімії. Спілкуючись із учителями школи № 90, що знали Євгенію Леонтіївну, довідався, що вона була суворою керівницею та вимогливою викладачкою.

Не менш цікава доля викладачки російської мови та літератури 11–го класу Анни Деканської. Завдяки статусові батька, провізора–лаборанта аптеки Гаєвського та Поповського, дівчина здобула престижну середню освіту спочатку в гімназії Відинської, на розі вулиць Кінної та Новосельського (сьогодні в цьому будинку розташована школа № 50), а потім і на Одеських Вищих жіночих курсах за фахом «викладач російської мови та літератури».

Не маючи можливості евакуюватися, Анна Францівна працювала в одеській початковій школі № 26, де вела треті й четверті класи. Коли визволили Одесу, вона стала вчителькою спочатку у школі № 71, а з 10 вересня 1944 року – у школі № 90.

По закінченні школи випускниці одержали розподіл на роботу. Деякі – Лідія Клапша, Діна Шейніна, Сара Бровер, Тетяна Крижановська і Емма Токар – залишилися працювати в рідній школі.

Учениці одержали кваліфікацію «Учитель молодших класів» і грошові премії обсягом від 120 до 250 рублів. Молоді «класоводи» роз'їхалися по місцях своєї роботи, а у школі почалися нові турботи щодо набору наступного педагогічного класу. Але це вже інша історія…

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті