Питання про подальшу долю Бе–резинської за–лізничної станції, по––рушене на сторінках «Одеських вістей» – бути їй чи не бути? – не могло залишити байдужим Федора Федоровича Же–ляскова. І як селищного голову, і як мешканця цього великого населеного пункту. Бесіда на животрепетну тему була досить довгою. Говорив переважно Федір Федорович: наболіло.
– Ми всі одностайні у думці, яку висловив голова районної ради Олександр Іванович Тас–масис: залізнична станція Бе–резине потрібна, і ми будемо її обстоювати. Я особисто писав листи до Міністерства транспорту України, до Антимонопольного комітету Василю Петровичу Цушку, керівництву Одеської залізниці. До Президента України зверталися із проханням зберегти станцію навіть бессарабські німці. Гадаю, що лише завдяки стійкості широкого кола людей, і, насамперед, всіх жителів селища, її не закрили. Але ми ж розуміємо: питання з порядку денного не знято. Це тривожить. І справа не лише в тому, що узимку, коли на дорогах снігові замети та ожеледь, заліз–ниця – єдина можливість дістатися до Одеси.
– Тим більше, враховуючи жахливий стан автодоріг, з цієї причини водії маршруток не ризикують заїжджати до деяких населених пунктів. До редакції нам про це писали неодноразово, – сказала я.
– От–от. Ми криком кричимо, що в нас жахливі дороги. А ви помітили, що особливо швидко вони руйнуються останнім ча–сом? І насамперед тому, що не розраховані витримувати вагу вищу припустимих для них 15 тонн. До того ж у нас з’явилося багато іномарок, у яких колесо вузьке, і вони перетворюють наші дороги на суцільну колію.
– Цікаво, а в себе вдома як же їх використовують?
– Там у них дороги – бетон товщиною 20 – 30 сантиметрів. Хоча ця проблема і в нас роз–в’язувана. Треба лише чітко до–тримуватися правил дорожнього руху, за якими перевезення ван–та–жу понад 15 тонн заборонено. І коли це буде чітко виконуватися, одразу виникне потреба в заліз–ничному транспорті. Власне, ра–ніше зерно, будівельні матері–али, техніка перевозилися, переважно, залізницею. Потреба в послугах станції бу–ла дуже високою. Чого не скажеш про сьогоднішній день. Великовагових машин на наших дорогах усе більше. Зрозуміло, що будь–якому приватникові ви–гідніше взяти під перевезення машину вантажопідйомністю тонн під 60. Практично вона замінює один вагон, але обходиться на–багато дешевше.
– Але це – йому, приватникові. А державі? Можливо, треба штрафувати такого водія, як такого, що порушив відомі правила?
– Водія? Я аналізував: у ци–вілізованих країнах штрафують не водія, а підприємство, у якому він працює, а воно вже від–повідно карає водія. Зробили б у нас так (до чого я й веду) – і дороги збереглися б, і залізнична станція збитковою не була б, і – що найголовніше – це позитивно позначилося б на економіці нашого сільськогосподарського району. Я, наприклад, впевнений, що справи у вівчарстві точно б пішли вгору.
– Так і сьогодні паларієвські вівцеферми відомі вже далеко за межами країни.
– Це так. Лише в цьому випадку я маю на увазі збільшення поголів’я у підсобних господарствах наших жителів. Адже колись вівці були чи не в кожному дворі. Вовну, бринзу, м’ясо возили до Молдавії, де усе розкуповувалося. Повинен сказати, що такої смачної ба–ранини, як у нас, немає ніде. Навіть у Криму та Західній Україні. Знайомий живе в Прикарпатті, звідси возить на продаж баранину, і там вона дуже добре продається по досить високій ціні. Справа в тому, що в них через постійні дощі трава не встигає дозріти, і м’ясо місцевої вівці виходить водянистим. У нас же багате різнотрав’я в умовах жаркого літа зріє швидко. Як сказав один наш земляк, корова – для господар–ства, вівця – для багатства. Він правий. Вихід з баранини дуже високий. Копитця – і ті на холодець ідуть. А з кишок і тельбухів такий смачний національний, справжній болгарський борщ виходить – за вуха не відтягнеш. Я, здається, заговорився. А можливо й ні. Тому що усе, про що говорив, безпосередньо або опосередковано стосується нинішньої та подальшої долі залізничної станції Березине, а в цілому – якості життєдіяльності усього нашого чудового, не–повторного краю.
