Століттями степові річки півночі Одещини Кодима, Тилігул та Чичиклія обживалися українським людом. Ці водні артерії не лише сприяли заселенню причорноморської рівнини, з них народжується жива вода для Південного Бугу та Тилігульського лиману. Твердження, що в малих річках зароджується життя нації, – цілком справедливе. І коли річки притишують своє жебоніння серед старезних верб і зелених левад або зовсім пересихають, спершу зникає вода у вікових криницях, а потім зникають... і села.
З маленьких джерел–потічків, струмочків і болітець завжди брали свою силу славнозвісні, оспівані у піснях Кодима, Тилігул та Чичиклія. Нині більшість із них замулилися. Річки вже не ваблять ліричною красою заплавних краєвидів. Вони лише німо волають по допомогу, знемагаючи від спраги, особливо спекотного літа. Тому в околицях Любашівки вже важко відшукати витоки Чичиклії, в Миколаївці вона зовсім зникла з лиця землі, пересох Тилігул біля Левадівки Миколаївського району, і лише малесенька стрічка Кодими в’юниться між Гвоздавками та Бобриками Любашівського району.
Навіть корови блукають у пошуках водопою. А що люди? Викинутим у річища непотребом вкорочують віку колись широкоплинним річкам. А ще років 30 – 40 тому, як згадують старожили, у них купалися та ловили рибу, жінки в них коноплі мочили, рядна полоскали... Зарадили б справі юні натуралісти, але вчителів–ентузіастів, які об’єднують довкола себе дітей, так мало, як чистої води в замулених річках. Щоправда, з’являються подекуди природознавчі гуртки, такі, як «Юний еколог» у Зеленогірському та шкільна республіка «Еколенд» у Гвоздавці–Другій, члени яких очищають береги Кодими від сміття. Лише гуртом можна відновити порушену в останні десятиліття екологічну рівновагу природних річкових комплексів. Прикладом цьому може бути світова практика охорони малих річок, коли їх відроджують через збалансоване господарювання в межах усього водозбірного басейну.
