Просто нестерпно бачити, в якому становищі знаходиться музей–квартира О.С. Пушкіна в Одесі. Багато років музей, що гостро потребує ремонту, коштів, зокрема, на поповнення колекції, що зберіг лише двох наукових працівників (а усього, із прибиральницею – дев'ять чоловік), приймає щорічно тисячі відвідувачів, вносить свою лепту у поповнення бюджету. Лише за три квартали поточного року до скарбниці перераховано 65 тисяч гривень. Зрозуміло, піднявши ціни за вхід (сьогодні 7 грн – дитячий, 15 – дорослий квиток), можна збільшити доходи. Але – чи надовго? І – коли, де, кому справжня культура приносила великі доходи?
Аналізуючи стан культури, освіти в США у 30–ті, кризові, роки, вчений і художник зі світовим ім'ям Микола Рерих напише: «А скільки музеїв і шкіл закрито! А скільки трудівників науки і мистецтва викинуто за борт! У той час як на скачки приїхало 50 тисяч чоловік!..»
У статті «Canimus surdis» («Спі–ваємо глухим», 1932) Рерих писав: «Троглодит волає: «До чорта культуру, гроші на стіл». Але на те він і троглодит, на те його місце в печері, але не в трапезній культури.
Троглодит навіть серед руйнування знаходить золото, щоб купити собі криваве видовище бою биків, півнячого бою, видовище розбитих вилиць, вивихів рук, похоті, кінних перегонів. Для цих розваг гроші знайдуться. Навіть знайдеться лицемірне виправдання у бурмотінні про фізичне здоров'я. Але як тільки підійдемо до питань облагороджування смаку, творчості, до піднесення духу, тут і вуха, і очі закриваються.
Вражає, подібність ситуації до нашої, нинішньої.
– Ми існуємо не завдяки, а всупереч, – із сумом пожартувала директорка музею–квартири О.С. Пушкіна в Одесі Алла Михайлівна Нірша.
Всупереч, уточню я, зусиллям тих, кому за посадою належить і знати безцінність осередків культури і освіти, сприяти їхній нормальній, плідній роботі. Але, можливо, саме музей О.С. Пушкіна їм не потрібен? Можливо, не по стіні будинку, а по їхніх серцях пішли тріщини?
