В Одесі епіцентром урочистостей 21 грудня 1949, коли виповнилося 70 років від дня народження Йосипа Сталіна, став пам'ятник «корифеєві усіх наук» у скверику напроти автостанції, де пізніше виросла фабрика–кухня «Київ» (нині меблевий салон «Інтерк’юд»). Духовий оркестр військово–музичної школи заграв «будьоннівський марш», і місцева поетеса з почуттям прокричала: «Взмыл орлом от гор высоких сизокрылый великан…» і т.д. Було таке відчуття, що до Одеси прибув сам іменинник. А з нашим містом він все–таки був пов'язаний.

Через кілька десятиріч відставний чекіст, перший директор Одеського літературного музею Микита Бригін приведе архівний текст секретної шифрограми №12270 від 12 червня 1920 року: «До Одеси прибуває відповідальна трійка командування Південно–Західного фронту: Сталін, Єгоров, Уборевич». Згідно із працею Жореса та Роя Медведєвих «Невідомий Сталін», вождь знався і на фактах, що належать до історії міста. Це підтверджують слова, сказані К.Є. Ворошилову: «От садівник сорок п'ять років працює, а все науки боїться. За часів Пушкіна баклажани в Одесу із Греції привозили як рідкість, а років п'ятнадцять тому ми в Мурманську помідори стали вирощувати. Захотіли – пішло». Чимало було людей в Одесі, які пам'ятали скромного радянського службовця Ісаака Мельцера, його донька – «танцівниця Юлія» – стала дружиною Якова Джугашвілі, який загинув у німецькому концтаборі. Пізніше її репресували. До речі, учений–філолог Галина Джугашвілі, донька Якова та Юлії, бувала в Одесі.

Стефанія Петровська, яка з'яви–лася в перерві між К.С. Сванідзе і Н.С.Аллілуєвою і ледве не стала офіційною дружиною майбутньо–го вождя, була – дочкою дворянина Херсонської губернії Леандра Петровського, про що свідчить паспорт № 77, підписаний одеським поліцмейстером. Існує припущення, що «дворянка Олена Осипівна Петровська», яка жила на Дворянській ву–лиці,18, – її мати.

Джерела, що заслуговують на довіру, нагадали також, що в оточенні вождя був одесит, синхронний перекладач Овідій Олександрович Горчаков.

…Можна лише здогадуватися, яку країну і епоху мав на увазі французький історик Марк Блок, написавши в «Апології історії» такі рядки: «Історія, занадто часто віддаючи перевагу нагородному списку перед лабораторним зошитом, набула характеру найбільш неточної з усіх наук – бездоказові обвинувачення миттєво змінюються безглуздими реабілітаціями». Закінчимо ж словами Бориса Пастернака:

И с пылкостью тою же самой,

Как славили прежде, клянут.