Зовсім нещодавно відзначалося 115 років від дня народження видатного письменника Іллі Ільфа (про це писала газета), а за цим – і 110–та річниця від дня народження його співавтора, також одесита – Євгена Петрова.
Запитую себе та інших – чому такі улюблені письменники, які за «тяжких часів» тонко висміювали вади суспільства, призабуті сьогодні, і рука вже не тягнеться до полички за книжкою; дивимося різні фільми (подумки відзначаючи, що вони «не фонтан»). А може, зробимо собі «свято душі» і в найближчий вихідний на зручному дивані або в затишній читальній залі зануримося у світ І. Ільфа та Є. Петрова? Повірте, не пошкодуєте!
Доля Євгена Петрова склалася не зовсім звичайно. Йому, співавторові дуже популярних творів «12 стільців», «Золоте теля», «Од–ноповерхова Америка», не присвячено навіть окремої статті у «Короткій літературній енциклопедії». А усе тому, що історія літератури ще не знала такого співвідношення двох імен: Ілля Ільф та Євген Петров. Історія цієї дружби, безкорисливої, чесної та вимогливої до нещадності – і в літературі, і в житті – призвела до ілюзії, нібито це – єдине і нерозривне ціле…
Євген Петров народився в Одесі, у родині вчителя історії. 1920 року закінчує класичну гімназію і влаштовується на роботу кореспондентом Української телеграфної агенції. Також служив інспектором у карному розшуку, у відділі по боротьбі з бандитизмом, ганяючись у приміських селах та в степу на конях за бандитами, скаже більше ніж через півстоліття його брат – відомий письменник Валентин Катаєв у творі «Алмазный мой венец».
1923 року Євген переїжджає до Москви, займається журналістикою, постійно працює у сатиричному журналі «Красный перец». Друкує фейлетони, гумористичні оповідання. Двоє талановитих одеситів, живучи за кілька кварталів один від одного, не зустрілися в рідному місті. Їх доля звела в Москві 1925 року у Валентина Катаєва. А через рік вони – коректори газети залізничників «Гудок». Ідею написання роману «12 стільців» їм підказав Валентин Катаєв, пообіцявши бути суворим цензором, але прочитавши два розділи, перестав турбувати авторів.
З 1928–го по 1931 рік, коли видавалися романи «12 стільців» та «Золоте теля», творчий тандем став відомий усьому світу. Їхні твори видавалися у Франції та Італії, Англії й США, Болгарії, Угорщині, Польщі, Румунії, Норвегії, Швеції, Фінляндії, Данії, Голландії, Греції, в Іспанії та Бразилії, в Індії і Китаї, у Югославії (сербською, хорватською та македонською мовами), у Чехословаччині (чеською та словацькою). Романи виходили окремими виданнями, а також друкувалися уривки в журналах. «Крокодил» жартував, що випускаючи щороку по 12 стільців в усіх містах світу, Ільф і Петров призведуть до надвиробництва меблів на Заході. Співпраця письменників тривала десять років. Її результатом стали повісті, оповідання, п'єси. Відомі захоплені відгуки про їхню творчість світових класиків – Максима Горького, Михайла Зощенка, Ліона Фейхтвангера, Іллі Еренбурга.
Після смерті Ільфа (1937), Пе–тров пише кіносценарії, за якими були поставлені фільми «Воздушный извозчик», «Му–зыкальная история», «Беспо–койный человек». З перших днів війни Петров – військовий кореспондент газети «Правда» і «Со–ви–нформбюро», автор телеграфних кореспонденцій ТАРС для Америки, об'їжджає багато ділянок Східного фронту. Це про таких воєнкорів, як Є. Петров, писав К. Симонов: «На пикапе драном и с одним наганом первыми врывались в города» у відомій – «Пісні військових кореспондентів».
Він прагнув потрапити до Се–вастополя, що оборонявся, із наполегливістю одержимого. 26 черв–ня 1942 року лідер «Ташкент», на якому перебував Петров, вийшов з Новоросійська і ліг курсом на Севастополь. З обложеного міста корабель пробивався крізь щільний вогонь берегових батарей, ухиляючись від атак ворожих торпедоносців, вивіз 2 тисячі поранених. Петров, перебуваючи на борту, допомагав медикам та екіпажу: працював санітаром, одночасно писав нарис (волею долі незавершений) «Прорыв блокады». Але 2 липня 1942 року Петров загинув, повертаючись із чергового відрядження до обложеного Севастополя. Літак, яким він відлітав, був підбитий на зльоті.
В ОННБ ім. М. Горького для широкого кола читачів експонується книжково–ілюстративна виставка «Моїм адресатам у XXI сторіччя – з любов'ю», присвячена 110–річчю від дня народження Євгена Петрова. На ній представлені книжки, періодичні видання, малюнки студентів художнього училища ім. М.Б. Грекова, присвячені героям письменників–одеситів.
Мені, бібліотекареві зі стажем роботи, дуже хочеться окремо виділити та донести (особливо для молодих читачів) розділ виставки «Таким він був на фронті». Тут раритетні видання нарисів Євгена Петрова 1942 року «На війні», «Москва за нами», «Під Москвою», спогади адмірала флоту Ісакова «Останні години», розміщені в журналі «Москва», публікації про фронтові зустрічі з Євгеном Петровим у книжці Сергія Бондарина «Вітрило плавань і спогадів».
І, звичайно ж, кожному одеситові буде особливо цікавий розділ «Ільф, Петров і Одеса». Тут представлені книжки – «100 видатних одеситів»; подарункове видання Олександри Ільф «Подорож до Одеси»; п'ятитомне подарункове видання А.Л. Вайнера і Е.А. Кузнєцова із циклу «Літературна і театральна Одеса в картах, пародіях, епіграмах»; раритетне видання журналу «30 днів» – 1928 року, у якому уперше був опублікований роман Ільфа і Петрова «12 стільців» з дуже гарною книжковою графікою.
Викликають глибоке зацікавлення монографічні видання науковців літературного музею – Альони Яворської та Олени Каракіної.
