25 січня Володимиру Висоцькому виповнилося б 75 років. Відомий виконавець авторської пісні, поет, актор театру та кіно помер 25 липня 1980 року в Москві на 43–му році життя.

В. Висоцький не раз бував в Одесі, багато знімався на Одеській кіностудії.

Його досі добре пам'ятають у нашому місті. Спогадами поділилися десятки людей. Одна із книжок серії «Імена Одеської кіностудії», присвячена Висоцькому, вийшла 2006 року. Її автором разом із Володимиром Миненком є колишня головна редакторка Одеської кіностудії (нині головна директорка КУ «Центральна міська бібліотечна система для дітей» м. Одеси) Галина Лазарева.

– Книжка оповідає про період із першої появи Володимира Висоцького на Одеській кіностудії до останніх спроб режисирування у студійному телевізійному об'єднанні, – розповідає Галина Яківна. – Ми працювали близько року, збираючи цей унікальний матеріал, прекрасно оформлений Володимиром Миненком, який, на жаль, уже пішов із життя. У мене багато своїх архівних документів, ми їх зібрали в цю книжку, яка, до речі, знайшла своє продовження в іншій – теж із серії «Імена Одеської кіностудії». Вона вийшла 2011 року і називається «Гліб Жеглов і Володя Шарапов «Місце зустрічі змінити не можна». У ній наведено багато фактів, події та висловлювання діячів культури та мистецтва, причетних до створення або подальшої долі фільму, літературний і режисерський сценарії, листи телеглядачів – загалом, усе, що вдалося зібрати про цю картину. Книжка знайшла свого читача, вона дуже популярна в усьому світі. У мене були листи з–за кордону із проханням її надіслати. Сам Говорухін був нею задоволений, надіслав лист із вдячністю.

– А чому Висоцькому не вдалося зняти фільм «Зелений фургон» на Одеській кіностудії?

– Йому не ставили жодних офіційних перешкод для зйомок. Але рух «сценарист – режисер» ніколи не буває однобічним, це дуже складний процес. Висоцький говорив, що розраховував за три місяці написати, запуститися і знімати. А виявилося, що спочатку потрібно затверджувати один варіант сценарію, потім другий, третій. А часу на це немає – говорив він сам. Справа в тому, що центральне телебачення в особі Міністерства та об'єднання «Екран», яке затверджувало, робило й оплачувало телефільми, затвердило Висоцького автором і режисером. Це є в документах, і в мене ці документи є. Тоді, 1980–го року, це була велика довіра до Висоцького, і всі розмови про те, що йому не дали знімати, – це все домисли. Але ж людині–непрофесіоналові, тобто такій, що не вміє режисирувати, взагалі не дозволялося знімати картини. Висоцький не був режисером, а центральне телебачення довірило йому й поставило його проект у тематичний план. Цей план ставав законом, терміни повинні були виконуватися. Щоб картина пішла далі, він повинен був здати бодай певний варіант сценарію, а такого практично не було до встановленого часу, і затверджувати було нічого. По суті, він сам відмовився від зйомок, бо хотів писати одне, знімати інше. Це не було за чиїмось злим наміром, йому просто забракло часу, може, бажання та можливостей. Тому Висоцький не зняв цю картину, а потім він, на жаль, несподівано помер.

А він дуже хотів знімати цей фільм. Навіть прилітав у 1980 році до Одеси, встиг попередньо переговорити з деякими працівниками кіностудії. Кажуть, навіть встиг написати кілька пісень до картини, але їх ніхто так і не почув.

Практичних кроків зроблено не було через його велику зайнятість. Він тоді багато їздив за кордон, був завантажений у театрі. До речі, те, що він зняв частину картини «Місце зустрічі змінити не можна» на прохання тимчасово відсутнього Станіслава Говорухіна, – це теж було порушення виробничої дисципліни. Зрештою, потім чудовий, полюблений глядачами фільм «Зелений фургон» 1983 року зняв Олександр Павловський.

– Ваша книжка цікава тим, що в ній розповідається про абсолютно всі кінороботи Володимира Висоцького, навіть про ті фільми, у яких він не знімався…

– Так, є картини, для яких він тільки написав пісні «Контрабанда» и «Внимание, цунами». Додам, що існує думка, буцімто Володимир Висоцький, опальний бард і не надто ще тоді відомий актор, дебютував у кіно саме на Одеській кіностудії. Це не так. У творчому активі Висоцького були на той час ролі в досить популярних фільмах «Кар'єра Діми Горіна» та «713 просить посадки». Але на Одеській кіностудії він зіграв першу більшу роль у кіно – 1967 року в картині «Вертикаль». Він уперше заспівав із екрана своїм хрипким голосом, який на той час був уже розтиражований на магнітофонних записах по всій країні.

Уривок із книжки:

«В 1966 году мы приехали в Одессу с Борей Дуровым работать над двумя короткометражками, – вспоминает кинорежиссер Станислав Говорухин. – А тут предложили горящий сценарий с вызывающим названием «Мы идиоты», мы поменяли его на «Мы одержимые». Сразу было ясно, что будущий фильм немыслим без песен. Единственной кандидатурой на роль персонажа–песенника был Юрий Визбор, не только популярный автор и исполнитель, но и альпинист, тренер по горнолыжному спорту. Однако в то время он дебютировал как киноактер в фильме Марлена Хуциева «Июльский дождь». Мы назвали ленту «Вертикаль» и пригласили на главную роль (радиста Володи) Владимира Высоцкого…»

А вот свидетельство самого Высоцкого: «…Ступил на Одесскую землю. Никого, даже машины с киностудии. Я, как человек необидчивый и богатый, сел в такси, поехал на киностудию. Там обо мне и знать не знают, кто, говорят, такой? Откуда? Зачем? Потом разобрались, извинились, сделали фото, послушали песни, заказали песни, рассказали про сценарий и повезли в гостиницу. Номеров нет. В ресторане говорят: русских не кормим. Лег спать голодным в номере у режиссеров.

Режиссеры молодые, из ВГИКа, неопытные режиссеры, но приятные ребята, фамилии режиссеров: Дуров и Говорухин. Фильм про альпинистов, плохой сценарий, но можно много песен, сейчас стараюсь что–то вымучить, пока не получается, набираю пары…

А на следующий день дали мне почитать еще один сценарий, режиссер женщина, Кира Муратова, хороший режиссер, хороший сценарий, хорошая роль, главная и опять в бороде. Сделали кинопробу, дали за нее денег. Посмотрели: хорошо я сыграл, хорошо выглядел, хорошо говорили. Но это вряд ли выйдет по срокам, а жаль. Можно было отказаться от альпинистов, но жалко песен и места съемок…»