«І душа молодіє жива…»

У відомого українського письменника, лауреата премії імені Павла Тичини Валентина Мороза сьогодні 75–та річниця.

Вірші та поеми Валентина Мороза пам’ятаю ще зі студентських літ. Перші його твори купував у київській книгарні «Поезія». Мені імпонували його романтична піднесеність, інтелігентність, увага до найдрібніших деталей. Мріяв колись познайомитися з поетом.

І от в Одесі Валентин Леонідович дарує мені книжки «Тінь дощу», «Крило трави», «Крізь пам’ять», «У ритмі сонця». А перші його книжки, які я купував у Києві, благословляли Павло Тичина, Максим Рильський, Андрій Малишко.

Уже в зрілому віці Валентин Мороз напише «Пам’яті Андрія Малишка»:

Як бентежно і страшно мені

Слово – пам’яттю перевірять.

На моїх небесах в Ірпені

Горобинові зорі горять.

Ми з тобою знайомі давно,

Горобини мале деревце,

Що дивилось Малишку в вікно,

Де кватирка відчинена, в це…

І немає ніяких надій

І душа молодіє жива.

І лежать на долоні моїй

Горобинові віщі слова.

Закінчивши Одеський університет ім. І. Мечникова, Валентин Мороз працював у Немирівській районній газеті, а згодом повернувся до Одеси, став працювати в обласному телерадіокомітеті.

На обласному радіо 60 – 70–х років минулого століття займалися журналістикою потужні творчі сили. Тут працювали майбутні лауреати республіканських та національних премій Олекса Шеренговий, Володимир Рутківський, Валентин Мороз, ціла когорта тодішньої творчої молоді – Василь Сагайдак, Василь Полтавчук, Василь Піддубняк. А ще заходили до Валентина Мороза «на вогник» пограти в шахи хлопці з телебачення, кіностудії, видавництва. Тут же готувалися радіопередачі, виносили на творчий суд новели й вірші. І в центрі цього виру творчого життя був він – завідувач редакції пропаганди Валентин Леонідович Мороз.

Пам’ятаю, видавництво «Маяк» доручило досвідченому письменникові відредагувати рукопис моєї другої книжки. Валентин Леонідович дуже відповідально поставився до цієї роботи, був вимогливим, але чуйним редактором: вилучив вірші, що не відповідали, як він висловився, моєму творчому почерку, рішуче відмовився долучати «паровози» (існувала така традиція в радянські часи). Книжка моя після виходу у світ була помічена. Мене прийняли до Спілки письменників.

Так само сприяв Валентин Леоні–дович Мороз і іншим тоді молодим авторам. Наприклад, тривалий час «шефствував» над Во–лодимиром Гараніним. Нині він став знаним письменником, успішно працює в різних жанрах. Валентин Леонідович, слід віддати належне, і тепер цікавиться, чим живе творча молодь.

1990 року Валентин Мороз видав книжку «Осінній сад». Вона одна з найкращих у творчому доробку поета. Тут надруковано цикл «На Шевченкові слова». Тема Шевченка не випадкова у творчості В. Мороза. Автор працює над нею упродовж десятиліть.

У вірші «В день народження Шевченка» – світла, гармонійна картина. В образі матері, що пече «жайворонків», які символізують прихід весни, у щасливих усмішках дітей, у веснянках, у відчутті розкутості, свободи, радості – дух Шевченка, мрії про щасливе життя.

А от ще вірш «У майстерні». Тут постає конкретний образ майстра, що переходить в узагальнення:

«і в добрій, і в лихій годині

ой думав свою думу все одно».

Вірш – «Дуб Шевченка в селі Прохорівці під Каневом». Він наголошує на несумісності творчих засад і влади, вбачає вічний конфлікт між тираном і творцем.

Але потужніша за грубу силу тирана – сила любові. І хоча тирани мають владу, вони відчувають, що вона – не вічна.

Далі у цьому циклі йде «Перед–чуття». Тут відчутні традиції вірша Тараса Шевченка «Чи не покинуть нам, небого…» Це останній його твір, закінчений за 10 днів до відходу у інший світ. Поет записав його олівцем на офорті автопортрета 1860 року. Під першими 36 рядками поет написав дату «14 февраля». Останні 36 рядків датовано «15 февраля».

І тихий жаль за цим прекрасним світом

Озвався враз сльозою на щоці,– пише поет Валентин Мороз.

Завершальний вірш циклу – «Старі дерева». В. Мороз любить звертатися до образу дерева. Воно для поета – символ життя, краси. Кожен доторк Шевченкової руки до дерева залишає свій слід, і це символізує той слід, який залишає у нашій духовній скарбниці слово Шевченка, залишає його на віки.

Старі дерева – доля їх така –

Уже і розучились говорити…

Та сниться їм Шевченкова рука

І голос, що один–єдиний в світі…

Отак упродовж усього вірша, і особливо через його кінцівку проходить ідея безсмертя слова Тараса Шевченка. Ця ідея пронизує увесь цикл.

На завершення коротких нотаток про творчість Валентина Мороза знову хочеться процитувати рядки вірша «Сім маленьких скрипалів», такого характерного для автора:

Сім нот,

як сім маленьких скрипалів,

Про віщось сперечались

між собою.

І промінь сонячний

мережку плів

Із тьми і світла музики живої…

І сім світів, округлих, як роса,

звучати будуть на семи

долонях,

Як вічна і нев’януча краса,

Що торжествує

в людях безборонно…

З роси і води Вам,

Валентине Леонідовичу!

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті