В історії Одеської області чимало яскравих сторінок, що розповідають про те, як мирна праця і спокій її жителів оберігали люди, які носили армійську форму. І насамперед ті, хто проходив військову службу у військах Одеського військового округу, який у початковій своїй структурі був створений у квітні 1919 року, а друге формування ОдВО відбулося у жовтні 1939 року для охорони південно-західних кордонів країни. У ньому проходили «армійські університети» майбутні полководці і герої Великої Вітчизняної війни Л.О. Говоров, А.І. Єременко, Д.М. Карбишев, В.І. Кузнєцов, К.Ф. Тєлєгін. У запеклих боях з німецько-фашистськими загарбниками уславилися Р.Я. Малиновський, К.С. Москаленко, М.І. Крилов, С.С. Бірюзов, В.М. Захаров, які стали Маршалами Радянського Союзу, маршалами авіації О.І. Покришкін та В.О. Судець. Корпусами та арміями командували на фронті А.І. Родімцев, П.І. Батов, І.Є. Петров, І.В. Галанін, В.В. Глаголєв, І.В. Болдін та інші славетні командири. Військові частини і з'єднання, які входили до складу Одеського військового округу, спадкоємцем якого сьогодні є Південне оперативне командування, брали участь у багатьох вирішальних битвах Великої Вітчизняної війни і з честю пронесли свої бойові прапори від Причорномор'я, Кубані та Волги до Берліна і австрійських Альп. У рядах цих військ виховано понад 500 Героїв Радянського Союзу. У післявоєнні роки на чолі військ округу стояли славетні полководці і воєначальники – Маршал Радянського Союзу Г.К. Жуков, маршал бронетанкових військ А.Х. Бабаджанян. Авіаторами округу командував П.С. Кутахов, який став згодом головним маршалом авіації, головнокомандувачем ВПС Збройних сил СРСР. У 1968 році ОдВО був нагороджений орденом Червоного Прапора на відзначення 50-річчя Радянської Армії та ВМФ. Цей факт акумулював у собі всі масштабні досягнення особового складу округу щодо зміцнення оборонної могутності держави, збройного захисту її інтересів. Серед них і визвольний похід Південної групи військ (до її складу увійшла і 9-та армія), в результаті якого з-під ярма румунських бояр, поміщиків, капіталістів і сигуранци була повернута захоплена радянська земля – Бессарабія.
До виконання цього завдання Південна група військ під командуванням генерала армії Г.К. Жукова приступила о 14.00 28 червня 1940 р. перейшовши Дністер. За діями частин при переправі через річку спостерігав Народний комісар оборони СРСР Маршал Радянського Союзу С.К. Тимошенко і дав високу оцінку виучці військ.
Наші частини, враховуючи можливість військових провокацій, хоча була отримана згода Румунії на мирне розв’язання питання, проявляли високу пильність. До 23 години 28 червня передові підрозділи 15-ї Сивашської дивізії вступили до Кишинева, а до світанку у місто увійшла вся дивізія. 146-й винищувально-авіаційний полк полковника М.М. Головні, що прикривав її з повітря, перебазувався на Кишинівський аеродром.
Жителі столиці Бессарабії заповнили вулиці і площі, радісно зустрічали своїх визволителів. У Татарбунарах хлібом-сіллю зустрічали воїнів славетної 25-ї Чапаєвської дивізії, а 9-ту кавалерійську дивізію палко вітали у Кагулі, Леово.
У пам'яті людей збереглися звірства, які чинили румуни при придушенні повстання селян у Татарбунарах 1924 року І у 1940 році, залишаючи окуповану землю, з благословення королівського уряду та реакційної вояччини буржуазно-поміщицької Румунії, окупанти похапцем грабували населення і вивозили національні багатства Бессарабії, порушуючи умови мирної радянсько-румунської угоди про повернення цього регіону Радянському Союзу. Було зруйновано або вивезено матеріальних цінностей на територію Румунії на загальну суму близько двох з половиною мільярдів лей, зокрема майна населення на загальну суму понад один мільярд лей. Гнали велику рогату худобу, коней, відбиралося навіть домашнє начиння. Мародерство окупантів супроводжувалося розправами над беззахисними мирними людьми. Тих, хто пручався – розстрілювали. Особливу жорстокість вони проявляли до солдатів-бессарабців, які відмовлялися відходити із зайнятої території разом з румунськими військами.
Це свавілля припинилося 3 липня 1940 року, коли радянські війська закрили кордон з боярською Румунією по річці Прут і почали його зміцнювати.
З того часу минуло от уже близько 73 роки, але з пам'яті не стерлися тривожні події тих днів. І нині представники багатьох національностей, що живуть у Бессарабії, найбільше бережуть мир і злагоду, які панують у регіоні, сприяють тому, щоб не повторилися трагічні сторінки історії краю, який цілком справедливо вважається не тільки перлиною багатонаціональної Одещини, але й незалежної України. Вони живуть і трудяться з вірою у те, що кордони рідної країни надійно захищені людьми в армійських погонах.
