«Зі слідами колишньої краси»… Цей літературний штамп найточніше передає враження, яке справляють залишки садиби Куріса під Одесою. Колишній ад’ютант Суворова Іван Куріс відзначився в боях, дослужився до звань полковника і потомственого дворянина. Його щедро нагородила Катерина II, і він вийшов на спочинок у подарований маєток. Сьогодні нащадки Івана Онупрійовича живуть у Франції й не претендують на відродження «родового гнізда». У післяреволюційні роки в цих стінах розташовувалися сільгоспучилище і невеликий краєзнавчий музей. Але після пожежі 1990 року будинок не експлуатувався, поступово старів, занепадав і перетворювався на купу каміння. «Замок Куріса» усе ще згадують серед туристичних визначних пам’яток України, однак коштів на його реконструкцію у держави так і не знайшлося. Чи слід осуджувати, що в подібній ситуації місцева влада стала порушувати питання про можливу передачу садиби у приватні руки?
– Дуже шкода, що один з найкрасивіших і найнезвичайніших будинків, які є на території нашої області, на сьогоднішній день перебуває у такому стані, – говорить голова обласної ради Микола Пундик. – Без приватного капіталу, без ініціативи людей і, за великим рахунком, меценатства зберегти його буде неможливо. Область – це величезне господарство, а бюджет такий, який він є. Будинок в такому стані, що чекати він не може. Це треба робити сьогодні, це треба було робити вчора. Ви самі бачите: очікувати, що дадуть мільйони, не доводиться. Основне завдання вже не заробити грошей на цих об’єктах, а врятувати їх.
Судячи з усього, місцеві жителі теж не проти такої ідеї. Петрівка – одне з великих сіл Комінтернівського району – нинішнього року відзначатиме свій 220 рік народження. Населення – понад три тисячі чоловік, молоді вистачає. Діє аграрний технікум, є думки щодо розвитку зеленого туризму. Жителі чудово розуміють, яку цінність має «замок Куріса», які перспективи з ним пов’язані і що вони можуть втратити. Наш співрозмовник – Петрівський сільський голова Геннадій Мельниченко (на своїй посаді він трудиться вже понад 10 років).
– Замок, хоча і в такому стані, але – це наше минуле, сьогодення і майбутнє, – говорить Геннадій Анатолійович. – Потрібно реставрувати. Чи то приватний капітал, чи то допомога держави – будь-які методи нам підходять, тому що люди, які бачили замок «живим», бачать його і сьогодні. З кожним роком стан об’єкта погіршується, бо вже понад 20 років він стоїть руїною. Буквально щороку приходиш і бачиш: там стало гірше, там повалилася стіна… Тому більшість громадян за те, щоб його реставрувати в будь-якому варіанті. Якщо будуть якісь намітки, що сюди може увійти приватний інвестор, зрозуміло, ми будемо говорити з людьми. Гадаю, жодних суперечностей не виникне.
Втім, не будемо забувати, що садиба Куріса є пам’яткою архітектури національного значення. А отже, може бути відчужена й приватизована лише за згодою Міністерства культури. Поки що управління з майнових відносин облради упорядкувало документи про право власності й техпаспорт. Наступний етап – розробка паспорта пам’ятки архітектури, оцінка. Тільки після цього і одержання згоди на державному рівні можливе винесення об’єкта на аукціон. Причому майбутній власник зобов’язаний підписати кілька документів, що гарантують збереження і відродження об’єкта. Під час підготовки матеріалу доводилося чути різні версії про те, як можна було б використовувати територію садиби: заміський клуб, туристичний комплекс, готель-музей і багато чого іншого. Вирішувати інвесторові. Але в кожному разі, це краще, ніж руїни посеред села.
– Це був власний будинок Івана Онупрійовича, він будував його для себе особисто, – говорить вчителька історії та правознавства Петрівської загальноосвітньої школи Ярослава Купрій. – Так, він запрошував сюди знаменитих гостей, але це був його будинок. Тому ми не можемо осуджувати людей, які захочуть вкласти власні кошти, щоб відродити цю пам’ятку архітектури.
