Прізвища курсантів братів-близнюків, кандидатів у майстри спорту з дзюдо Ігоря та Олександра Рибаків щорічно фігурують у списках тих, кого командування Одеського гарнізону нагороджує за високі спортивні досягнення.
Під час навчання в Одеському ліцеї з посиленою військовою та фізичною підготовкою у 2011 році вони здобули гучну перемогу на чемпіонаті світу з панкратіону, що проходив у Угорщині. Тоді Олександр отримав почесний титул чемпіону світу, а Ігор став бронзовим призером змагань.
Армійські чемпіони брати Рибаки сьогодні досить відомі в спортивних колах. Особливо серед тих, хто займається бойовим самбо й панкратіоном. Минулого року хлопці стали курсантами Військової академії (м. Одеса). Правда, цьому передували роки навчання в ліцеї й наполегливі заняття спортом. На спомин про ті часи залишилися чисельні призи за перемоги в загальноукраїнських турнірах.
Коли хлопцям було лише по шість років, їхній батько вперше привів на секцію дзюдо. Хто тоді міг передбачити, що саме цей вид спорту стане для двох братів значною часткою їхнього подальшого життя.
Ось вже сімнадцять років близнюки крокують по життю разом. У них однакові захоплення, смаки й навіть кількість медалей майже однакова. В Олександра їх завжди трохи більше. Ігор вважає, мабуть він краще готується до змагань.
– Мені більше щастить – упевнений Олександр. – У спорті дев’яносто дев’ять відсотків – майстерність, все решта – везіння.
І все ж таки, якщо хтось з них починає вести у рахунку, то переможець дає можливість його наздогнати. Навіть граючи в шахи, вони виграють по черзі. Посміхаючись, пояснюють причину: «Сили були рівні».
На змаганнях брат радять один одному, на що потрібно звернути увагу, а потім разом аналізують бої, чесно говорять про свої помилки. Можливо в цьому запорука успіху. Окрім того, важливо, що у братів ніколи не буває проблем із партнерами для тренувань.
Близнюки не проти замінити один одного з користю для справи. Звичайно, це буває нечасто. Олександр вболіває за брата: «Йому важко боротися не у своїй ваговій категорії». Справа в тому, що Ігор легший, хоча й старший.
Спілкуватися з веселими братами легко й приємно, мабуть тому що в них багато друзів не тільки вдома, але й по всій Україні. З деякими армійськими самбістами їх пов’язує багатолітня дружба. Їх тепло зустрічають в інших містах, та й вони відповідають гостинністю, коли змагання відбуваються в Одесі.
Але найнадійнішими надійними друзями вони є один для одного.
– Поважаю Олександра за серйозне ставлення до справи, – говорить старший брат.
– Просто ми розуміємо один одного з півслова. У нас оцінки збігаються, адже ми рідні брати, – говорить Олександр.
Спостерігаючи за спортсменами, ловиш себе на думці: «Як схожі вони!» Сьогодні кожен з них мріє стати майстром спорту з дзюдо й упевнено йде до своєї мети, повторюючи при цьому відому народну приказку: «Не той виграє, хто сильніший, а той, хто цілеспрямованіший».
