10 квітня – дата, яка багато значить для справжніх одеситів. Визволення Одеси від німецько-фашистських загарбників (так само, як і її героїчна оборона) знайшли своє відображення в багатьох історичних працях. Але крім «світової історії» є ще й інша – глибоко особиста. Долі окремих людей, родин, поколінь… Звісно, вони багато що означають для рідних. Але крім того дають усім нам змогу побачити війну не тільки як звіти Радінформбюро, схеми на картах і списки загиблих. Це величезна подія, що змінила життя великої кількості людей. Має таку історію й родина голови Одеської облради Миколи Пундика. Тут дбайливо зберігаються листи, відправлені з фронту його дідом. Дуже коротко – про особисте…
– Усі листи діда із фронту починалися однієї фразою: «Люба Маню та дітки, шлю вам велике вітання…», – Микола Володимирович мимоволі притишує голос і намагається ретельно зважувати кожне слово. – Листи дуже особисті, за винятком хіба що вітань із Новим роком і річницею Жовтневої революції. Дід призивався звідси, з Одеси. Перед тим він був заарештований, але потім його випущено із в'язниці за так званими «жуковськими списками». За цими ж списками, наприклад, був звільнений і відновлений у званні Костянтин Рокоссовський. Дід був бригадним політруком другого рангу, це приблизно дорівнює званню полковника. Він загинув 16 серпня 1942 року, тобто воював близько року. За цей час, у вкрай складних військових умовах, написав додому 170 листів. Причому не тільки всій родині, але й окремо – дітям. Хоча моєму батькові, наприклад, на тоді було три-чотири роки, і «свої» послання він зміг прочитати набагато пізніше. Коли я ховав батька, то разом із ним поховав і адресовані йому послання. Ще кілька листів подарував до шкільних музеїв (вони в Суворовському районі Одеси та Хмільнику Вінницької області). Інші фронтові «трикутники» і єдине фото діда зберігаються в нашій родині. Їх читали мої діти й бачили онуки. Це найбільша святиня, яку маємо.
Я хотів би звернутися до всіх одеситів. Пам'ятаймо героїчні сторінки історії. Пам'ятаймо, що Францію гітлерівські війська завоювали за три тижні, а Одеса чинила опір до останнього. Вона була полишена тільки за наказом Головнокомандувача, після цього вороги ризикнули ввійти в місто лише на третю добу. Визволення Одеси теж відбувалося в дуже непростих умовах. Тому я впевнений, що день 10 квітня завжди буде для наших земляків святом поза всякими оцінними категоріями.
