Прошу вибачення у любителів витонченої словесності за те, що використав у заголовку жаргонне слівце. Сьогодні, говорячи словами класика, «все смешалось в доме Облонских». Трансляції з Верховної Ради нагадують репортажі з бійцівського клубу, а лексикон гостей політичних ток-шоу схожий подекуди з «базаром» кримінальних авторитетів. Суть не в цьому. Справа в тому, що тема спонсорства, меценатства, заступництва – як завгодно називайте – вічна. А тому завжди доречно, на наш погляд, говорити про природу людської доброти.
Що стосується спортивних меценатів, то автор на своєму віку побачив їх чимало. Нинішні спонсори діляться на дві категорії. Одні, допомагаючи, нагадують спортсменові й журналістові: не забудьте вказати. Інші, навпаки, просять їх не згадувати. Кілька слів про тих, хто допомагає безкорисливо. Автор цілком випадково довідався, що новий тенісний стіл взяв та й купив тренер СОЦ Юлій Фарладанський, взагалі-то не олігарх. І купив не собі додому, а у спортшколу. 600 у.о.!
А президент міської федерації Юрій Волонтір, якого той же автор і в очі не бачив, бо він нічого не вручає, нікого не нагороджує, не виголошує промов, регулярно надає допомогу юним тенісистам-«настільникам».
Готуючи цю скромну замітку, я попутно довідався нинішню вартість баскетбольного м'яча – 200-300 грн. М'ячі ізмаїльцям постачають БК «Дніпро» і БК «Хімік». Безоплатно? Не зовсім: у цих клубах грають наші юні легіонери.
Ще приклади? Та скільки завгодно! Є, дякувати Богу, у нас у місті люди, кому спорт небайдужий. Системно допомагає дзюдоїстам підприємець, депутат міськради і сам борець Сергій Лапшин. Шахісти вдячні місцевому «медіа-магнатові» Олександру Ободовському. Як і раніше, доступний для місцевих фізкультурників і міський голова. Словом, як зазвичай, за Висоцьким: «Все не так уж сумрачно вблизи».
