Степану Танасовичу Мокану, жителю Татарбунар, ніколи не даси його 88 років. Усміхнений, у нього добра пам'ять, він на все має свою принципову думку. Жваво цікавиться тим, що відбуваються у світі, країні, про що довідується не лише з телепередач, але й з газет. Зокрема, з обласної «Одеські вісті», яку разом з донькою Любов'ю незмінно передплачує щороку. І з гіркотою зізнається, що не все сьогодні тішить. Йому, колишньому фронтовикові, особливо боляче чути такі дивовижні слова, як «радянські окупанти».
– Мені ледве виповнилося 17 років, коли призвали на війну, – говорить Степан Танасович. – Ми вперше тримали в руках бойову зброю, уперше йшли в бій. Звичайно, було страшно. Але мій дух підтримувало величезне бажання вибити окупантів та скоріше повернутися додому.
Вже за перші місяці війни Степан Танасович пережив стільки, що вистачило йому на все довге його життя.
– Та які ж ми окупанти, – обурюється він, – якщо захищали те, що нам належить, – рідну землю та свободу?!
На жаль, здоров'я вже не дозволяє ветеранові, як колись, приходити до дітей у школу та розповідати правду про війну. Але ж зовсім мало залишилося їх, учасників тих запеклих боїв. От і минулого року проводжали в останню дорогу п'ятьох колишніх фронтовиків.
Ми розмовляємо зі Степаном Танасовичем та його донькою на залитій сонцем світлій веранді затишного будинку. Сюди ми прийшли разом з однією із найшанованіших жінок району – головою районної організації ветеранів України Марією Григорівною Негой, чия активна громадська робота та громадська позиція відзначені почесними грамотами. Було помітно, що в цьому домі вона завжди бажана гостя.
– Не турбуйтеся, Степане Танасовичу, – сказала Марія Григорівна, яка присіла поруч із ним на лаву. – Правду про війну діти будуть знати.
Напередодні Дня Перемоги школярів двома автобусами повезли пам'ятними бойовими місцями району. Побували вони у Новоолексіївці, де воював 53-й мотоциклетний полк під командуванням Івана Баринова. Командир загинув. Сьогодні на честь Героя Радянського Союзу Баринова Івана Михайловича споруджено пам'ятник.
Побували діти і на місці розстрілу фашистами євреїв, чому є ще живі свідки.
– Діти повинні знати та зрозуміти, що лише завдяки стійкості радянських людей, причому різних національностей, їхній світлий, сонячний світ був врятований, – сказала Марія Григорівна. – Дякуємо й тобі, Степане Танасовичу, за все. Дай Боже тобі дожити до свого сторіччя. Ти ж так любиш життя.
