Прочитала у вашій газеті історію про те, як хазяйка пітбулів нацькувала на двірського пса Цигана своїх собак. Жорстокість і цинізм у деяких людях просто шокує. Таку ж реакцію викликала в мене й непроста історія малят і їхньої мами. Жорстокість стала звичайною справою…
Чорно-попеляста кошлата собака з’явилася на хуторі ще восени. Уся шия й груди були обмотані дротом зі шматочками пробки – хто й навіщо це зробив, так і залишилося невідомо... Спочатку собака була полохлива, у руки не давалася. За якийсь час повірила людям – дозволила зняти із себе дріт. Назвали Пробка.
Минув час. Рани на шиї зажили, Пробка виявилася дружелюбною, хоч і любителькою погавкати. Розумна й хитруля: два рази приїжджала машина, хотіли відправити її на стерилізацію; Пробка в ці дні йшла в глибоке підпілля.
Вона одна з тих небагатьох, що вижили після майже тотального отруєння собак на хуторі цієї весни... 2 травня у Пробки народилося 7 малюсіньких щенят. Через тиждень з’ясували: 6 хлопчиків і 1 дівчисько. Сімейство перенесли подалі від житлових будинків. Пробку підгодовували, шукали хазяїв для щенят, коли ті вже зможуть їсти самостійно... А потім сталася трагедія.
17 травня на Червоному Хуторі, вул. Лабораторна, чоловік на очах у свого маленького дворічного онука скрутив шиї щенятам. На нестямні крики щенят і істеричний плач дитини вибігла жінка (її звати Олена) і зуміла врятувати собаку з дітками, що залишилися, але при цьому зазнала удару кулаком в обличчя! Олена подзвонила до міліції й організацій, що займаються захистом тварин. Міліція з Овідіополя приїхала оперативно, заяви всі прийняли, виписали направлення на експертизу. Опергрупа, крім протоколу, відразу оформила заяву про завдання тілесних ушкоджень. Також приїхала знімальна бригада АТВ. Загиблих щенят відвезли на експертизу до Овідіополя за направленням міліції. Офіційний висновок державної лабораторії необхідний для суду.
Пробку й уцілілих щенят забрали на закриту територію. Малята обживали будку, хтось почав уже розплющувати очі, найслабше щеня з опухлим кривавим горлечком стало почуватися краще. Але собачка-мама увесь час прибігає до старого місця… Сідає там, де вбивали її дітей, і дивиться. Господи, якими очима вона дивиться, стільки скорботи. Невже собака може бути в такій жалобі, як люди?
Як просувається на даний час слідство, мені не відомо.
Дуже прошу редакцію «Одеських вістей» звернути увагу на мій лист!!!
Сьогодні вони вбивають щенят і собак, які їм чимось заважають, а завтра, можливо, їм стануть заважати люди.
Ірина Струс, м. Одеса
