Якось зателефонував голова Савранської районної державної адміністрації Олег Аскольдович Іспанюк і запропонував: «Зараз я іду в наше училище, аби на власні очі побачити, як проходить підготовка до нового навчального року. Запрошую і Вас із собою. Напишете потім статтю на основі своїх вражень». Ось так і з’явився цей матеріал.
У суспільстві узвичаїлась думка, що профтехучилище – це заклад, куди йдуть діти, яким, навчатися у старших класах загальноосвітніх шкіл важко. Та й хорошою поведінкою такі учні, як правило, не відзначаються. Тому не дивно, що коли на вулиці Саврані серед молодіжного гурту чулася брутальна лайка чи хтось хуліганив, це відразу приписували «бурсакам».
Проте із призначенням на посаду директора Савранського ПТАУ Ярослави Борисівни Жирун роками вироблений стереотип почав руйнуватися.
Найперше нашу увагу привернув колись сірий і непривабливий центральний корпус училища. Після ремонту він звеселішав світлими стінами. А двір навчального закладу годі й впізнати. Уміло розплановані клумби спалахнули трояндовим різнобарв’ям. Навколо чисто, все впорядковано.
– А не зривають цю красу? Нічого не ламають, не смітять? – запитую у директора.
– Що ви! Діти самі садили квіти, самі їх доглядають, самі прибирають! – відповідла вона. – Хто ж наважиться нашкодити. Та й плюють, як відомо, не там, де чисто, а там, де брудно.
Взялися в профтехучилищі і за облаштування гуртожитку. Адже саме він став для приїжджих та дітей-сиріт рідною домівкою. Поруч із житловими кімнатами з’явились кімнати дозвілля. В одній із них розмістили електроплиту, духовку, хлібопічку. Тут діти самі можуть собі щось спекти, зварити. Для іншої кімнати придбали м’який куточок, телевізор. Тому не дивно, що взимку чи в негоду учні профтехучилища збираються саме тут, де тепло і затишно, де все нагадує дім. Зроблено ремонт душової кімнати, є кабінет медсестри.
Впорядкування побуту, організація всіляких культурно-спортивних заходів, де можна проявити свої нахили і здібності, змінили і поведінку дітей. Вони стали поводитися стриманіше і впевненіше, охайніше вдягатися. А коли у конкурсі на створення кращого веб-сайту Савранське ПТАУ
№ 24 серед профтехучилищ посіло перше місце в області та третє – в Україні, авторитет закладу ще більше зріс. Тому вже мало кого здивувало те, що під час проведення інтелектуальної гри на приз голови райдержадміністрації між командами КВК загальноосвітніх шкіл, де взяли участь і діти з училища, переможцем вийшла команда ПТАУ «Профі».
Нині Савранське професійно-технічне аграрне училище розширює свої можливості. З 1 вересня учні, які мають дев’ятикласну освіту, зможуть протягом трьох років набувати спеціальність кухаря-пекаря, а випускники загальноосвітніх шкіл (11 класів) – півтора року навчатися на кухарів.
– А хто викладатиме у цих групах? – цікавлюся. – Хто навчатиме дітей кухонним премудростям?
– Будемо запрошувати фахівців, – пояснює Ярослава Борисівна.
– Непогано було б залучити до практичних занять і місцевих знаменитостей, – долучається до розмови Олег Аскольдович Іспанюк. – Їхню кухарську майстерність і за межами району знають. Тому це питання також слід обміркувати.
Варто відзначити, що в процесі нашої екскурсії училищем і спілкування я зрозуміла, що голова райдержадміністрації в курсі усіх справ. Він знає, що тут зроблено руками майстрів і учнів (а зроблено чимало, зокрема власноруч виготовлені оригінальні люстри, які прикрашають їдальню), хто надав спонсорську допомогу закладу. Це підприємці В. Грицишина, Л. Якімова,
Л. Вінтовська, В. Хмельнюк, О. Камінський. Допомагають батьки. А дізнавшись про те, що бракує коштів на жарові плити, очільник району, депутат обласної ради Олег Іспанюк вніс і свою лепту.
– Ми робимо все, щоб професії, які здобувають наші діти, були конкурентноспроможними на ринку праці. Пекарі та кухарі будуть такими ж затребуваними, як і спеціалісти, що досконало володіють комп’ютером і яких ми також готуємо, – пояснює Я. Жирун.
Безперечно, все це так. І попереду ще чимало роботи. Бо зроблено ще далеко не все, не завжди все робиться так, як планувалося. Проте найголовніше, мабуть, що колектив профтехучилища на чолі із умілим керівником зумів зруйнувати пануючий у суспільстві стереотип якоїсь неповноцінності ПТУ.
