А почалося все з того, що Валентині, як і багатьом її одноліткам, дуже хотілося бути вчителькою. І з атестатом зрілості поїхала підкоряти факультет іноземних мов університету. Але він не підкорився. Додому повертатися було соромно, і рішуча дівчина разом з подругою доздала хімію в медучилищі і вже зі студентським квитком приїхала додому. А через кілька років молода, худенька акушерка приймала перші пологи в Іванівському пологовому будинку…
Згодом дівчину перевели в жіночу консультацію. Через кілька років, вже маючи двох синів і чоловіка, знову повернулася до пологового будинку. Коли з’явилися проблеми зі здоров’ям, попросилася в поліклініку, де й працює медичною сестрою у лікаря-окуліста двадцять восьмий рік. А медичного стажу у неї вистачає на двох.
Крім того, що Валентина Іванівна – медпрацівник, усі знають, що у неї вмілі руки: шиє, плете, а останнім часом майстерно вишиває. Першими поставили високу оцінку її рукоділлю власні діти. Її витвори вони сфотографували, виставили їх в мережі інтернет. Таким чином, у неї з’явилися і нові прихильники, і замовлення. Здалеку здається, що ці картини намальовані, а коли роздивишся зблизька – це вишивка хрещиком.
Валентина Іванівна упевнена, що життя склалося, діти мають власні родини, тішить своїми успіхами онук. Життя, як і узори на полотні, зі своїми кольорами, відтінками і вузликами. Хоча, якщо подивитися на зворотній бік її картин – вузликів не знайдеш.
